4

Єгор.

Все, на що я спромігся в той момент — поцілувати її. Мені здавалось, що це зараз найкраще, що я міг зробити. Мої пошуки тривали дуже інтенсивно та ось нарешті я поряд з нею. Здавалось, що я сходжу з розуму, коли усвідомив, що Діана справді поїхала, просто зникла. Та думаю, що зараз все буде інакше. Але тендітні пальці торкнулись моїх грудей і таки вона відштовхнула мене від себе.

— Що ти робиш? — здавалось, що Діана затремтіла.

— Я скучив за тобою. Це… я так довго шукав тебе, я місця собі не міг знайти…

— Хіба тобі не було ясно нічого? Я ж не просто так поїхала! — вона майже кричала, щоб бути голоснішою за музикою. Але навіть якби вона шепотіла, я б чув кожне слово…

— Я не відступлю просто так, Діано, — я підійшов ближче, — не тоді, коли знову знайшов тебе.

— Як ти знайшов мене? — вона похитала головою, — навіть Захар не знає, куди я поїхала.

— Це…— я замовк, бо зрештою, саме Захар і допоміг мені. Хоч і не особисто, — це неважливо. Якщо я зміг тебе знайти, якщо ми знову зустрілись, то це точно доля. 

— Я думала ти зненавидиш мене…— Діана обійняла себе руками. Легенький вітер проник на терасу і підхопив краї сукні дівчини. В той момент вона здавалась мені неймовірно прекрасною.

— Ненавиджу? — я підняв одну брову.

— Після того, що я сказала тобі. Хоча не думай, що я навмисно. Це була цілковита правда. Кохання до твого брата отруювало моє життя. То ж… я мусила це зробити. Поїхати геть, щоб забути та жити далі.

— Так, я…знаю це, розумію, — я криво посміхнувся.

Насправді це зізнання Діани просто провело ножем по моєму серці. У нас з Остапом й так були досить натягнуті стосунки. Я завжди чув від Захара, як його сестра закохана в мого брата. Але що ж робити, якщо я закоханий в неї… І все це почалося саме з того поцілунку на вечірці, який, як виявилось, був від неї абсолютно нещирим. Та тепер все інакше. Остап разом з Терезою і вони щасливі. Думаю, настала й моя черга знайти своє щастя і сподіваюсь, бути разом з Діаною.

— Для чого ти приїхав сюди? — якось розчаровано спитала вона, — я мала забути про все своє минуле. Почати нове життя. Забути про вас всіх. Ніхто ніколи не підтримував мене, не любив. Всі так чи інакше робили мені боляче. Особливо батьки, Захар… Я ніколи не почувала себе частиною сімʼї, наче всі просто ненавидять мене… Я хотіла почати все заново! А тут ти… 

— Діано, але все це можна змінити. Точніше…— я підійшов ще ближче до неї. Донісся аромат ніжного парфуму, — будь ласка, довірся мені. Я допоможу забути про все, адже я кохаю тебе. І зроблю все, тільки б ти була щасливою.

— Єгоре, ці всі слова… виглядає просто як знущання. Вони надто голосні. Наче ти говориш це просто так, щоб…

— Я говорю це, тому що це правда, — я вже не втримався, та взяв її за руки. На щастя, вона не прибрала їх.

— Чому ти кохаєш мене? — її очі уважно розглядали моє обличчя, наче там Діана намагалась знайти свою відповідь. 

— Хіба це пояснюють? — я обережно притягнув дівчину ближче до себе, так само роблячи крок вперед. Я наче боявся, що зараз вона знову втече, зникне і що ще раз доведеться її шукати.

— Питання на питання, — Діана легенько посміхнулась, — отже, все-таки неправда.

— Ні, — тихо сказав я і обережно торкнувся губами її чола. Дівчина легенько затремтіла, але потім притулилась до мене трохи сильніше. — Я обовʼязково доведу тобі, що зі мною ти будеш щасливою. Тільки повір…

— Мені здається, все це дуже неправильно, — також шепотіла Діана, — ми зробимо величезну помилку. І ти, і я. Спільну помилку і кожен свою. Це наче приречені стосунки, Єгоре.

— Тим не менш, ти досі стоїш поряд зі мною. Ми тримаємось за руки. І ти не відштовхуєш мене.

— Я просто вже втомилась… постійно думати, постійно боротися, мріяти… Я сама себе загнала в кут нерозділеним коханням. Оглядаючись назад, розумію, яка я ідіотка. Та нічого змінити не можливо…

— Можливо, — я взяв її обличчя в долоні, — ми змінимо все удвох. Просто скажи мені «так».

— Це що, освідчення? — Діана тихо засміялась.

— Що, ні…— я теж засміявся, — не зараз.

Дівчина важко видихнула. Я вже думав, що це вже кінець і вона зараз знову втече. Та сталось неймовірне. Діана потягнулась до мене та залишила короткий повільний поцілунок на моїх губах. Мої долоні повільно спустились з її щік на шию, а потім на спину. Під пальцями я відчував, що шкіра Діани вкривається мурашками. Хто зна, що саме викликало у неї ці відчуття, але я чомусь посміхнувся. А потім знову впіймав її губи, та поцілунок вже був зовсім інакшим. Сильним, яскравим, вибагливим. Діана обійняла мене і охоче відповіла таким же палким бажанням. Здається, хтось заходив на терасу, але побачивши нас, відразу ж втік.

— Але я не хочу повертатись додому…— сказала Діана, коли ми прогулювались вечірніми вуличками. Я вмовив її піти з того клубу і вона погодилась, тільки попрощалась зі своєю подругою.

— Ну і нехай, — я міцніше взяв її за руку, — я буду з тобою там, де ти цього захочеш.

— Єгоре, як… як ти знайшов мене? Це ж було практично неможливо…

— Будемо вважати це щасливою обставиною, — я посміхнувся. Бо зовсім не хотів розповідати, що в клубі випадково почув розмову Захара та Євгена. Захар попросив свого помічника дізнатись, куди поїхала сестра. Просто, щоб хоча б знати, де раптом шукати її. Але Захар наголошував, щоб це залишалось лише між ними. А мене ніхто й не помітив. Тому як тільки я почув про Іспанію, одразу ж вирішив діяти.

— Але ти знайшов мене саме тут, в цьому клубі. Ніби знав, що я тут буду.

— Насправді, не знав. І прийшов я сюди, якщо чесно, просто трохи розслабитись та відпочити. В деякій мірі я був вже трохи у відчаї та думав, що таки не знайду тебе. І повір, я був навіть трохи в шоці, коли помітив знайомий силует на танцювальному майданчику. Спочатку вирішив, що це вже мені мариться. Але ж ні. Ти тут…

— Ми з подругою разом знімаємо квартиру. То ж думаю, що запросити тебе я не зможу.