3

Діана.

Це було надзвичайно важке рішення. Та більше так жити я точно не могла. Остап не кохає мене, ніколи не кохав. А я була повною ідіоткою, бо сподівалась хоча б на крихту взаємності. В його серці завжди була лише Тереза. І я не знаю, чому мені так боляче… може через те, що вона моя сестра. Якби це була якась інша дівчина, якась постороння… Тому більше так продовжуватись не може. Я ще раз перевірила квитки в один кінець і вирішила дочекатись брата, щоб попрощатися, бо ж я сьогодні ночувала в нього. Хоч він і мабуть буде лише радий.

— Привіт. Де ти був? — я зміряла Захара поглядом, коли він повернувся додому. Проте вирішила натягнути посмішку.

— Мав деякі справи. А ти… ти вже їдеш? — він трохи спантеличено оглянув мене та мої речі.

— Так. Я вирішила дослухатися до тебе. І почати своє життя з нової сторінки. То ж я купила квиток лише в один кінець… Не знаю, коли я повернусь.

— А куди ти…хоча ні, не кажи. Хай я не знаю. Щоб якщо мене питали, я не зізнавався, — Захар посміхався, та я просто відчувала, наскільки йому байдуже. Здається, навіть якби я померла, він навіть би не заплакав.

— Дякую тобі за все, — я підійшла і міцно обійняла брата. На диво, він зробив те саме. І на мить мені чомусь навіть стало сумно.

— Якщо будеш мати бажання, пиши. Але не дзвони. Бо я не завжди маю можливість розмовляти, — Захар говорив це абсолютно серйозно. І незважаючи на його підтримку вчора, сьогодні він вже знову був тим, хто ненавидить мене.

— Іншого я й не чекала від тебе, — я кинула на нього розчарований погляд, взяла свою сумку та пішла геть. 

Стоячи на вулиці, я ще раз озирнулась на будинок брата. Ще вчора тут я плакалась Захару про те, що мені остаточно розбили серце, а він щиро підтримував мене. І мабуть саме це дало мені сили триматися. А сьогодні він практично вигнав мене зі свого життя, закидаючи цю ідею з втечею. Хоча, це не найгірше, зо я можу зробити в цій ситуації. Я більше не можу бути тут. Не хочу. То ж просто заберуся геть і ніхто більше мене не побачить. 
До вильоту в мене було ще досить часу, то ж я заскочила до своєї квартири, щоб взяти ще деякі речі та залишити авто. На жаль, чомусь я не подумала, що до Іспанії з України можна дістатись машиною. Та так буде краще. Організую собі абсолютно нове життя. Від цих всіх міркувань мені навіть стало легше на душі. Аж поки я не дісталась свого дому.

— Що ти тут робиш? — я вийшла з авто, голосно гримнувши дверима.

— Чекаю на тебе. Ти не відповідаєш на мої дзвінки, — Єгор зіскочив з перил сходів та підійшов до мене ближче.

— Я… — я опустила очі, — у мене не було часу.

— Не бреши, — він підійшов ще ближче, — я чудово знаю, коли ти говориш неправду.

— Ти так добре вивчив мене? — я різко підняла голову. Єгор був значно вищий за мене, то ж дивилась я на нього пристойно знизу догори. І мене це дратувало.

— Вже дуже давно, — він міцно стис щелепи, — якщо ти цього не помітила.

— Чого ти хочеш? Я поспішаю…

— Ти кудись їдеш? — він кивнув головою на мою сумку, яку я тримала в руках.

— Так. Але тебе це необходить. Пропусти, — я спробувала піти далі, але величезна постать Єгора заступила мені шлях.

— Чому ти не хочеш навіть поговорити зі мною?

— А для чого? — я скривилась, — Єгоре, це все… неправильно. І між нами нічого бути не може.

— Але ж…

— Ні, — я підняла руку, зупиняючи його, — це було помилкою, розумієш. Я… була повною ідіоткою, що погодилась. Вибач.

— Тобто ідіоткою? Діано, я не розумію…

— Я не маю до тебе ніяких почуттів! — голосно сказала я, — це… в моєму серці дуже давно зовсім інша людина. Напевно, завжди лише вона й була…

— Хто? — Єгор нахмурився.

— Це немає значення. Я їду і… прощавай, — я спробувала обійти його, але чоловік перехопив мою долоню та зупинив.

— Хто, Діано? Для чого ти все це зараз говориш?

— Це Остап, ясно!? — я розлючено видерла свою руку, — все своє свідоме життя я кохаю лише його. Кохала в дитинстві, кохаю і досі! Той поцілунок на вечірці купу років тому… я була пʼяна. І поцілувала тебе лише тому, що ви з ним дуже схожі. І зараз, та ніч, що ми провели разом, це… була страшенна помилка. Я знову піддалась відчаю та вашій схожості. Розумієш, я… для мене це душевна травма. Вибач, що кажу тобі це так в обличчя, але більше терпіти цього вже не можу.

— Щ-що…— Єгор був ніби в ступорі, — ти це зараз серйозно? 

— Абсолютно. Якщо ти на щось сподівався, то… вибач. Але між нами нічого бути не може. Я їду закордон і мабуть ніколи більше не повернусь. Тому… просто живи далі. Ще раз прощавай.

Я глянула на Єгора востаннє і просто побігла до підʼїзду. Я сказала йому цілковиту правду, я не кохаю його зовсім. Але чомусь на душі стало так гидко і неприємно, наче я насправді зрадила його. Так, тоді я була дуже рада побачити його. Хоч когось, хто відносився до мене добре. Не ненавидів, не намагався принизити. І я трохи зачарувалась цим. Декілька разів ми бачились знову, ходили на каву, в кіно. І одної ночі навіть переспали. Я не зізнавалась, що він був першим моїм чоловіком, проте тоді все це було так ніжно, що я думаю, він все зрозумів. Мені здавалося, що це все може щось означати для мене, але ні… Знову і знову серце верталося до Остапа і я вважала, що зраджую його. Та тепер все це має залишитись в минулому. Я хочу почати абсолютно нове життя, наступивши на горло своєму коханню, яке нікому не потрібне. 
Вдома я швидко зробила всі свої справи та виглянула у вікно. Єгора вже ніде не було видно. То ж я полегшено видихнула. Знаю, з ним я вчинила жахливо, але далі все це продовжуватись не могло. Краще сказати правду в обличчя, так само як все сказав мені Остап. Я не знаю, які в Єгора були до мене почуття, він ніколи цього мені не казав. Може й ніяких… Але тоді б він не чекав мене тут біля будинку. Та все це більше не має значення. Я викликала таксі та вже за десять хвилин була на шляху в аеропорт.

Через місяць