2

Єгор.

Так. Так, я хотів це зробити. Хотів померти. Вбити себе. Зникнути. Коли померла мама, я був досить малий. Так, було сумно і боляче, але я це якось зміг пережити та рухатись далі, бо поряд був тато. Але коли помер він… Я знаю, що він був хворий і дні його були злічені. Та не очікував, що все це станеться так раптово. Так неочікувано. Тоді, коли мене не буде поряд. І я не зміг приїхати, не зміг попрощатися, не торкнувся до нього востаннє. Брат привів мене вже на могилу, яка не була свіжою. Це відчувалось так, наче я зрадив його. Я залишився там надовго сам. Плакав. Як ніколи. І в цей момент всередині наче щось трісло, порізавши душу. Я не хотів нічого. Просто зникнути. Я став сиротою. Так, у мене був молодший брат Остап та його матір. Моя мачуха. Але її я просто ненавиджу. А брат… Мабуть він ніколи не зрозуміє мене. Проте від моїх спроб самогубства рятував лише він. Я спочатку злився на нього через це, а потім стало відверто байдуже. Нехай, живу. Хай так буде. Гірше стати вже просто не може. 
Я розплющив очі. Не знаю, яка це була година. Який день. Число місяця. Бо мене це зовсім не хвилювало. Спробував підвестись, але голова наче трісла на мільйон шматків. Я порухався на ліжку і декілька пляшок впало на підлогу. Мабуть, всередині щось було, бо в кімнаті зʼявився гидкий запах спирту. Від цього мало не знудило і я прикрив очі долонями. Таке буде лише деякий час. Коли я трохи освіжуся, то знову буду готовий топити своє горе в алкоголі. Лише так я відчуваю полегшення. Якщо не вийшло померти, то хочу знищити своє існування хоча б так.

— Єгоре…— постукавши, до мене зайшла матір мого брата, — з тобою все гаразд?

— Вийди, — буркнув я, не забираючи рук з обличчя.

— Ти не хочеш хоча б поїсти? Скільки днів ти не береш в рот ні крихти? Так не можна…

— Я сказав вийди! — крикнув та різко сів. В той момент в голові стався вибух, від чого запекли очі та потекли поодинокі сльозинки, — не треба піклуватися про мене! Не хочу! Забирайся геть зі своєю турботою! Ти ніхто! Ніхто!

— Гей! — в кімнаті швидко зʼявився Остап, а його матір зникла. Як би я не зневажав її, ця жінка постійно вертається та намагається бути доброю. Задовбало. Вона зруйнувала мою сімʼю своєю появою. Впевнений, нам обом з татом було б чудово разом. 

— Чого тобі? — я перевів важкий погляд на Остапа. Я любив його, хай там що. Але він занадто багато брав на себе.

— Ти знову напився?

— Хіба це не видно? — я засміявся та впав на ліжко, — вали звідси.

— Єгоре, досить вже. Від цього нікому краще не буде. Тата це не поверне, а ти тільки робиш гірше собі.

— Гірше? Куди вже гірше, Остапчику. Це життя мені вже не потрібне…

— Ти знову був у тому клубі, так? — він вперся до стіни та схрестив руки на грудях.

— Тебе це так хвилює? Я ходжу туди розслабитися. Забутися. Невже я не маю на це права?

— А ще курити травку та розважатися з тією хвойдою.

— Не називай її так. Це просто… Та чого я взагалі виправдовуюся? Відчепися. Це моє життя.

— Яке ти стрімко намагаєшся…

— Остапе, — я знову сів, вже повільніше. Головного болю вийшло не викликати, — тобі нема чим зайнятися? Няньчиш мене вже стільки часу. Дай мені спокій. У мене горе…

— І у мене, Єгоре, уявляєш? Мій тато теж помер. Ах, точно. У нас же був один батько. Ми брати, забув? І я пообіцяв йому, що ми будемо триматись разом, хай там що…

— Ти пообіцяв…— я гірко посміхнувся, — а я не зміг. Ні побачити тата, ні щось йому сказати. Тому пішло все до біса!

Я різко зірвався з місця та просто втік з дому. Я не міг там бути, кожен куток нагадував про тата. І про те, що я просто нікчемний. Погода була поганою, то ж я накинув на голову капюшон та йшов куди вели ноги. Розумію, що Остап хоче для мене добра. Але якщо я сам для себе його не хочу, то яка кому різниця? Він намагається підтримати мене, показати, що все не так погано. Але я не живу, а просто існую. Смерть тата зламала мене. Я навіть не закінчив свого навчання належним чином, а просто пішов з університету. Ніде не працюю. Якби не дім, то я б чудово підійшов на роль неблагополучного безхатька. Та зізнаюся, у мене деколи бували такі думки. Я йшов, абсолютно погрузнувши в свої роздуми, аж поки повз мене не пронеслася якась дівчина. Я повернув голову і з її вуст зірвалося лише коротке «вибачте». Потім вона швидко пішла далі, не озираючись. А я зупинився. Бо, здається, впізнав у ній сестру мого найкращого друга. Точніше…колишнього друга. Бо Захар просто зник з мого життя, нічого не пояснивши. І навіть не підтримав мене після смерті тата. А це, здається, була Діана, його сестра. Або хтось дуже на неї схожий. Я дивився їй вслід, бо це було наче привітом з минулого життя, де ще все було добре. Але раптом серце забилося сильніше. Пройшло мабуть десь десять років. І незважаючи на всі мої потрясіння, я досі памʼятаю ту вечірку в нас вдома. Через кількість випивки, що була тоді, памʼять звісно трохи стерлася. Але Діану я памʼятаю дуже добре. Те крісло в коридорі на другому поверсі досі стоїть. І ми там цілувалися. Хоч вона і була закохана в мого брата, я це знаю. Але поки він ховався за стінкою та просив всім казати, що його нема, я цілував Діану. До того моменту я ніколи не звертав на неї уваги. Звичайна дівчина, ще й сестра мого друга. Та й після того Діаною я практично не цікавився. Проте чомусь саме той поцілунок дуже сильно закарбувався у моїй памʼяті. Це чомусь було так трепетно…    
Додому вертатися в моїх планах взагалі не було, та й я встиг прогуляти вже практично весь день. То ж іншого варіанту не було, як заскочити в один клуб до моєї хорошої подруги. Я купую в неї травку та деякий ексклюзивний алкоголь. Також декілька разів ми переспали, але це все було несерйозно. Коли вона задоволена мною, то дарує мені браслетики, що робить сама. І я з радістю ношу їх. Ми познайомились практично відразу після мого повернення, то ж все моє горювання проходить тут. І ця дівчина справді допомогла мені забутися, поки я в цьому барі, то мій біль зникає і я хоч трохи почуваю себе живим. Але сьогодні чомусь її не було. То ж вечір у мене був не дуже радісним, я просто пив. Вкотре залив своє горе алкоголем та відключився. Додому я повернувся десь пообіді. В дзеркалі побачив на обличчі синці та рани. Звідки це? Взагалі не памʼятаю. Та і це не має значення.  
На кухні я зустрів ту жінку. Вона готувала. Аромат був дуже приємний, але я й крихти не візьму з її рук.