1

Діана.

— Годі вже, — Захар дивився на мене з якоюсь огидою. Він постійно так робив, коли я просила допомогти мені. Та це ніколи не закінчувалось так, як би мені хотілося.

— Я просто хочу піти з тобою. В чому проблема? Ти ж завжди брав мене на прогулянки.

— Поки ти поводила себе адекватно. Діано, для чого ти це зробила? Для чого підставила Терезу? Твоє кохання вже геть відібрало в тебе розум.

— Чому ж ти тоді не розповів, що це я? — я звузила очі.

— Не хочу, щоб тебе вважали божевільною, — брат схрестив руки на грудях, — це моє останнє слово. Зі мною ти не підеш. І Остапа не побачиш. Забудь вже нарешті про нього!

Захар розлючено гримнув дверима, від чого навіть моє волосся трохи відлетіло назад. Я продовжувала дивитись в порожню стіну, де щойно стояв брат. Хотілось просто розревітися від цієї несправедливості. Вже так давно я була закохана в Остапа… Та намагалась приховати це, бо між моїми друзями не було до нього приязні. Всім він здавався дивним. Але не для мене. Вже потім я наважилась зізнатися своїм подругам і на диво вони підтримали мене. Звісно, жартували про це, але все це було по-доброму. І все було майже чудово. Поки не приїхала сюди Тереза. Їй завжди будо байдуже на хлопців, я ніколи не чула від неї, що їй хтось подобається чи вона закохана. Тому довго я нічого не помічала. Аж поки не побачила повідомлення від Остапа на її телефоні. І це стало початком мого розслідування. Яке привело мене до їх таємних зустрічей, часу, проведеного лише удвох, довгих переписок та нічних дзвінків. Я знала та чула про все. То ж я не витримала та розповіла про їхні стосунки батьку Терези. І вже наступного дня її тут не було. Я раділа безмежно, хоч і вчинила трохи негарно. Але радість моя щезла тоді, коли Остап прийшов до нас та розпитував, що сталося та куди зникла наша сестра. Я не говорила йому правди і на диво Захар теж підтримав мене. Але після цього зник і Остап. Я практично не бачила його, тільки декілька разів. Знала, що він тепер постійно вдома, вчиться, готується до вступу в університет. То ж єдиною можливістю з ним поговорити, був прихід до його дому. Звісно, просто так я туди зʼявитись не могла, то ж благала Захара взяти мене з собою на вечірку, що якраз організовував Єгор, старший брат Остапа. Але мій тупий брат, звісно ж, не захотів мене слухати. 
То ж я дочекалась, поки Захар піде сам. Швидко зібралась та вислизнула з дому непоміченою. Я взула підбори, тому йти на них швидко було досить проблематично. Але хотілось сьогодні бути якнайгарнішою, щоб вибачитись перед Остапом та у всьому йому зізнатися. Біля їхнього будинку було купа машин та досить людно. На щастя, на мене ніхто не звертав уваги, то ж я спокійно зайшла всередину. Тут був трохи більший натовп, приглушене світло та гучна музика. То ж мій старший брат не повинен просто так мене помітити, якщо я сама цього не захочу. Підійшовши до стола, я взяла пластиковий стакан з напоєм. Я щиро вірила, що це просто апельсиновий сік, але надпивши, скривилась, бо там точно ще був якийсь алкоголь. Я ніколи не пила, лише вдома за вечерею чи на якомусь святі трішки вина. Але смак цього… коктейлю з гірко-пекучого змінився на приємний, то ж я продовжила це смакувати, повільно проходячи домом та намагаючись знайти Остапа. Все було марно, бо хлопця так ніде й не було видно. Я повністю випила все, що було в стакані та відчула, що добряче спʼяніла. Такого я ніколи в житті не відчувала. Було добре та погано одночасно. Я повільно підійшла до сходів та тримаючись за перила, почала підійматись догори. Там не було людей, отже було тихіше та не так душно. Може там мені стане легше. І десь там точно знайду Остапа.

— Ох, вау, що це за красунечка заблукала…— почувся збоку знайомий голос, — зачекай-но… Діана? Це ти?

— П-привіт, — я криво посміхнулась, поки Єгор повільно підходив до мене.

— Що ти тут робиш? — хоч я і була трохи не в собі, але відчувала, що хлопець теж вже мабуть багато випив сьогодні.

— Та я… тут… вирішила трохи відпочити від шуму.

— Ясно-ясно, — Єгор зміряв мене поглядом.

— А де Остап? Він тут десь? Можна з ним поговорити?

— Ні, він поїхав на вихідні до свого друга. Я попередив, що буде вечірка, от він і втік. Як завжди.

— Ясно, — я ковтнула образу, бо почувалась зараз найбільшою дурепою.

— А ти не соромся, розважайся. Все тільки починається, — він засміявся.

— Єгоре… ти тільки не кажи Захару, що я тут, добре?

— Добре, — він хитро посміхнувся та швидко побіг сходами вниз.

В цьому невеликому коридорі стояло мʼяке крісло. Я попленталась туди та важко сіла. Почувалась ідіоткою. Прийшла сюди до Остапа, а він, як сказав Єгор, просто втік. Йому не подобаються гучні вечірки. Він любить тишу… І я б теж полюбила тишу, але поряд з ним. Мені сподобалось тут сидіти самій, то ж я пішла вниз лише по ще один коктейль і повернулась сюди. Загрузла у своїх думках, попиваючи цю приємну на смак субстанцію. Але ця порція алкоголю мабуть для мене була вже занадто великою, бо стан мій точно погіршився. В голову залізли всі неприємні думки і від цього я розплакалась. Потім почулись кроки збоку. Я підняла затуманений погляд, який ніяк не могла сфокусувати на людині.

— Ти все ще тут? — голос був схожий на Єгора.

— Т-так, я-я… не можу… — з моїх вуст вирвався короткий стогін від образи, — я не можу так…

— Що таке? — він опустився біля мене на одне коліно, бо був доволі високим, — чого плачеш? Тебе хтось образив?

— Це…я…ц-це…— голос був наче не мій, язик заплітався. Я не могла нормально зрозуміти, що відбувається. Дивилась на Єгора. У них було досить багато спільних рис з Остапом. Так. Вони були дуже схожі. Чи це лише зараз так було в моїх алкогольних очах.

— Діано?

— Поцілуй мене, — прохрипіла я, — будь ласка. Поцілуй негайно.

— Що? — Єгор здивувався, але це не було категорично. Я ще раз благально глянула на нього.