Збережи мене

Розділ 13

Наступний тиждень минає напружено. Час гостювання сестри завершується, батько особисто приїздить її забрати. Доводиться триматися спокійно, враховуючи, що він обрав момент, коли Романа вдома немає. Ми обіймаємося з Елею на дворі під татовим прискіпливим поглядом. Врешті, сестра сідає в авто. Сулим же відводить в сторону від авто та напружено оглядає мене. Важкість каменем у шлунку тягне вниз. Опускаю свої очі й розглядаю бруківку під ногами. 

— Вже на вихідних ваша вечірка. — повільно промовляє. — Офіційно ти станеш нареченою Барни. Хочу, щоб твоя поведінка була ідеальною, не як на полюванні.

— Добре, — тихо кажу. 

— Ще, ти не знаєш усієї системи наших партнерських відносин усередині “Партнерс”, але ти бачила безліч чоловіків — моїх партнерів, — які так само партнери Романа. Ти повинна запам'ятати, що твоя репутація має бути бездоганною. Ти мусиш коритися чоловіку, як коряться усі дружини, зрозуміло? Що б ти не бачила.

Батькові слова лякають, та я киваю. Він не каже в голос, проте мені чітко відомо, що буде, якщо я поведуся якось погано, на його погляд — Еля постраждає. 

— Чудово, — продовжує. — Тоді до зустрічі, — веде по голові й залишає стояти на самоті.

Якби не наші жахливі стосунки я б надала цьому жесту багато значення. Я б вирішила, що він все ж любить мене, піклується й бажає кращого. Але… Насправді у Єлисея Сулима все заточене під контроль і нічого більше. 

Повернувшись до кімнати з острахом помічаю на підвіконні тюльпан. Не живий, на щастя, а зроблений з паперу. Все як потрібно: червона голівка, зелене стебло й листя. Лежить у променях весняного сонечка й кличе до себе. Серце падає у п'яти. Дамір вигадав план? Тоді, коли сестра поїхала? Чому так пізно?

Повільно підходжу до квітки. Ми домовлялися, що отримавши квітку, прийду у ліс. Швидко збираюся. Потайки, принаймні сподіваюся, що мене не бачить охорона й працівники, тікаю до лісу. Мчу повз дерева, з надією, що всі вирішать наче я займаюся спортом чи просто захотілося побути на самоті через розлуку із сестрою. Камери на місці, варто, ймовірно розіграти сцену розпачу. 

Діставшись того самого місця я притуляюся до стовбура дерева. У тінях ховається Дамір. Його погано видно, та й листя на кронах стало більшим, але я помічаю одразу. Повертаюся так, щоб камера бачила лише мій бік, схиляю голову, як показує Дамір, допомагаючи уникнути покарання потім й видихаю.

— Ти така гарна, — починає хлопець.

Миттєво червонію. Щоки самостійно зафарбовуються у сором. В грудях тисне від відчуття тепла. Приємно. Настільки, що хочу крок до Даміра зробити. Він викликає відчуття комфорту, захисту, дому?... 

— Дякую, — шепочу. 

— Справді. Ми не бачилися тиждень, а ти ще красивішою стала. Я сумував.

Він простягає руку. Долоня ховається у тінях, вагаюся, обережно оглядаюся й врешті, вкладаю свою руку у його. Пальці лягають в тепло. Дамір стискає свої й тілом мчить адреналін. Я хочу повністю потонути в обіймах. Хочу, щоб вже було не страшно, безпечно й жити вільно. Хочу не озиратися й не боятися за Елю.

— План такий, — починає швидко, — спершу заберу тебе. Не супереч, я все розумію й пам'ятаю обіцянку, але поки шукатимуть тебе, ніхто й не подумає, що скоро сестра зникне, розумієш? Нам потрібно зробити все максимально обережно. 

— Добре, — зітхаю. Можливо краще не погоджуватися, але крапля правди в словах Даміра є — про зникнення Елі думати ніхто не буде.

— Чудово. Отже, завтра ввечері, коли у вас будуть гості, я теж прийду. 

— Як? — дивуюся.

— Спершу всі будуть у масках, — роздратовано кидає. — Ці багатії з жиру бісяться. Ти не знала? Це ж вечірка на честь твоїх заручин, усі знають. 

— Ні…

— Нехай. Отже, я буду у масці. Потім, наскільки я зрозумів з почутого, маски знімуть. Це для твоєї феєричної появи. Але не буде кому вже з'являтися. 

— Як?

— Ми втечемо до того, а твоє місце займе знайома, що погодилася допомогти. Ти залишиш свою маску у вбиральні, а одягнеш її. Вона буде захована на другому поверсі, для власників дому, у тумбі. 

— Зрозуміла.

— Супер. Пам'ятай, на все у нас буде близько години. Одяг не бери. Взагалі нічого не бери. 

— Не буду. — прикушую губи.

— Чудово. Повтори все.

Я розповідаю, що і як маю робити. Дамір задоволено киває й залишає терпкий поцілунок на моїй шкірі. Ховається у тіні. Повертаюся до будинку. Всередину заходжу зі стійким відчуттям страху та передчуттям нового життя. Я буду вільна. Невже все відбувається насправді? Невже Дамір так закохався, що готовий настільки ризикувати? Одного разу його побили через мене… а тепер… Що зробить з ним Барна, якщо ми не впораємося? Мабуть, виконає погрозу про собак й ліс.Отже, ми маємо впоратися. Інакше обоє потонемо. Навряд Роман пробачить мені подібне, навіть враховуючи його помірно добре ставлення. 

 

***

Час вечірки приходить швидко. Ми з нареченим бачимося особисто безпосередньо перед прибуттям першого гостя. Все вирішувалося й робилося без моєї участі впродовж останніх днів. Навіть сукню мені прислали не запитавши чи подобається. Втім, я оцінила її красу та витонченість, а ще зручність. Чорного кольору, вишита мереживом й всипана справжніми діамантами, вона сіла ідеально. Спідниця від стегон розрізана вниз, демонструючи ноги. Верх прикритий мереживними рукавами. Підбори теж чорні, як і маска. Я вже повністю готова, зачіску зробили наймані дівчата з якогось салону краси. Тепер стою перед Барною в очікуванні, що скаже. Чоловік теж весь  чорному, на обличчі ще немає маски й це тішить. Не певна, що змогла б спокійно реагувати на нього в іншій постаті, я й до цієї не звикла. 

Його темні очі вивчають мене з ніг до голови. Обережно, з одного боку, а з іншого, аж надто глибоко забирається. Немов бачить не сукню, а витвір мистецтва. Хрипле питання єднається з чорним поглядом, де слова мають більше сенсу, ніж здається:

— Ти готова? 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше