11

Загарбник

Я не міг втямити на що розраховував Михайло. Споглядаючи його паніку, направду дивувався. Невже він очікував, що клан Гожих не відреагує на наругу над своїми близькими, а тим паче над дитиною. Я взагалі вважав, що Домініка повернуть в целофановому мішку, причому кожну частину тіла окремо, але ні – повернули цілісним, але не зовсім цілим. Зламаний ніс, пальці на руках, роздроблена нижня щелепа і ще купа дрібних саден та ушкоджень. Та найстрашніше, здається, йому просто відбили яйця. Перетворили у місиво.

Поруч Михайла попід стіною палати сиділа матір Домініка витончена й доглянута Ніколетта. А дехто казав, що колись вона звалася Ніною, але, коли чоловік розкрутився і став доволі значною фігурою на шаховій дошці впливових та заможних, вирішила взяти презентабельніше ім’я. 

Недалечко від нашого тріо по коридору снувала Анабель, їхня донька і молодша сестра Домініка. Колись, після зради Юлії, напившись, одного ранку прокинувся з нею в одному ліжку. Потім сахався, як чорт ладану, бо ж точно не збирався починати нові стосунки, а тим паче з нею, що привело б до нових проблем.

Анабель була вродливою й витонченою, як матір, трохи пихатою, як батько, і зовсім відірваною від реального життя. Власне, Домінік був таким самим. Діти можуть бути слабинкою батьків, а можуть бути гордощами. Сімейство Громових обрало перший варіант, вважаючи, що надало дітям свободу, сплутавши це із вседозволеністю.

Звісно, тепер шукали крайніх, і тим крайнім виявився я.

- Нащо ти притягнув ту малу пройду Гребенюків до компанії? – шипів Михайло, на плечі якого хлипала дружина.

Вся ця картина починала мене дратувати. І ці безпідставні звинувачування нагадували цирк з п’яними клоунами.

- А навіщо Домінік поліз до неї? – відгаркнув у відповідь.

Михайло ніколи не міг прогнути мене під себе, хоча старався. Я давно сплатив борг, але він досі вважав, що повинен бути йому вдячний.

Ніколетта враз припинила хлипати й втупилася в мене червоними очицями, під якими красувалася розмазана туш.

- Йому просто сподобалася жінка, - взялася захищати свого недолугого сина.

- Не знав, що симпатія до жінки тепер проявляється в тому, щоб скалічити її та її дитину, - я цідив кожне слово, як отруту. Перед очима незримо змигнула зашита брова маленького Кирила, і ті його сяйливі сині очі – неймовірного глибокого відтінку, неначе океан. – А якби ця жінка була не з клану Гожих, то ви б звинуватили її в тому, що вона сама хотіла бути звабленою вашим сином, а тоді скаліченою ним? Дивна логіка, Ніколетто. Виходить, що вашому сину можна все, навіть нападати та калічити маленьких дітей?

- Він нічого не зробив тій дитині! – істерично вискнула вона, і той звук збурив ніч посеред лікарняного коридору.

Як же все це мене бісило.

- Бо не встиг! Злякався і втік. І це диво, що ніхто серйозно не постраждав. І це врятувало Домініка від смерті, - останні слова я прошипів, намагаючись втовкмачити в голови присутніх очевидні речі. – Це Гожі. Чи вам не втямки, кому ваш син перейшов дорогу? Тоді поспитайте свого чоловіка чи його друзів. Багато хто з них користувався послугами гавриків. Вони пречудово знають на що здатні люди Гожого. Я б радив певний час взагалі нікуди не висовуватися і молитися, щоб вони всіх нас не розчавили як набридливу кусючу блоху.

- Вони не настільки впливові, як ти тут розпинаєшся, - далі зригувала дурощі зі свого червоного рота. Помаду довкола нього Ніколетта також розмазала. Трохи гидке видиво.

Я глумливо цмакнув й втомлено мазнув себе по пиці. От ідіотка стара.

- Не піддайтеся дурним амбіціям і натиску збоку, - дав пораду Михайлу, який міг наробити дурниць під впливом дружини. – Згадайте Ткачука. І де він тепер. І ким він був. І хто ви. Не плекайте ілюзій.

Я відліпився від стіни, яку підпирав, та подався на вихід. Марно втовкмачувати в голови недолугих те, чого вони не бажають чути. Михайло мав гроші, і вони давали йому певну свободу та статус, але Гожий мав щось набагато більше – владу. Його поважали, тому що боялися. Ним захоплювалися, а затим ненавиділи, бо відчували страх.

Анабель кинула на мене сумбурний погляд, коли я пройшов повз, неначе чекала, що спинюся і скажу їй щось хороше, але єдине прагнення – повністю абстрагуватися від цієї сімейки. Я віддав їм доста свого часу, енергії, талану. Давно і нічого не винен, та вони продовжують втягувати мене у свої сімейні перипетії, ніби я до скону повинен бути нянькою Домініку. Досить.

Приклад заступника міністра оброни досить показовий, щоб не переходити дорогу Гожому. Як кажуть мудрі люди: «Від гріха подалі». Отак і я біг, покидаючи позаду сімейство Громових з їхніми дурощами. Якщо вони вирішать посунути на Гожого, я хочу бути подалі від них і від цього самогубства.

Світанок застав мене в клініці, де латали Домініка. Його підкинули під браму батькового маєтку напередодні увечері. Сукупно він був бозна-де шість днів. Я почав вважати його трупом. І готувався до того, що доведеться гризтися з Михайлом за синову частину компанії. Можливо,навіть викупити, бо просто так він не віддасть те, що можна прибрати до рук. І дарма, що не вклав туди нічого, окрім власної пихи. Але тепер ситуація зависла в повітрі. Домінік живий, і коли оклигає, без сумніву, знову почне доводити мені, що він щось може і щось значить.