8

Загарбник

Вечір п’ятниці минав звично. Пиво, якісь снеки та футбол. А що ще лишалося холостяку, який мріяв про велику родину, бо ніколи не мав її, але, судячи з усього, уже й не матиме. Я б запросив Діану на побачення, але поведінка Домініка збивала її з пантелику та дратувала, тому я не бажав ставати для неї ще одним неприємним тригером.

Слова до партнера не доходили. Я знову говорив з Михайлом і просив вгамувати сина, бо він потопить своєю поведінкою наше дітище. І вкотре почув обіцянку, що Домінік стане на правильну стежку. Правда, кілька днів по тому він справді приходив на роботу при тямі. Я вбачав в тому гарний знак, аж знову заговорив про вечерю на зустрічі з Діаною, яка демонстративно уникала його під час обговорення рекламної кампанії. В її погляді читалася зневага і дещиця неспокою.

А ще я чудово відав, чому вона постійно відмовляла – у неї маленький син. Після того, як сяйнуло звідки чув її прізвище та ім’я, узяв штурмом соцмережі  і не тільки. І виявив багато цікавого. Найперше, вона донька власника готельної імперії – Гребенюка Владислава Вікторовича. По-друге, найнеймовірніше – його сестра дружина самого Гожого. Торік ми співпрацювали з нею, адже вони задумали реконструювати готельний комплекс у Харкові. Звернулися до нас, аби узгодити деталі з потрібними матеріалами, які їм були потрібні. І по-третє, Діана не мала чоловіка, але мала сина. Хто батько хлопчика – невідомо. Інформація про це просочилася лише тому, що колектив готелю у столиці привітав Гребенюка із поповненням в родині й виставив радісну світлину на своїй офіційній сторінці.

Батько Діани інвалід. Колясочник. На знімку він світився щастям, тримаючи блакитні кульки та квіти, а поруч сестра – Наталія Вікторівна. Рудий вихор. Вона схилилася над братом, цілуючи в скроню. І стільки щастя в їхніх поглядах та позі…

А я з відчаю продав будинок, який будував з Юлею, і купив квартиру в місті, недалеко від роботи. Щоб зручно. Моя оселя здавалася порожньою. Тут було мінімум речей, багато прямих ліній і повна відсутність затишку. Квартира збилася холоднечею, як зимові вечори в страшну завірюху. Однак, вдіяти я з цим нічого не міг, бо не хотів. Бував тут рідко, хіба переночувати, то який сенс чимось наповнювати простір лише для однієї людини? Правильно – жодного.

Але цієї конкретної миті мій простір сколихнув дзвінок від Домініка. Дивно, бо зазвичай вечори, а особливо п’ятничні, він прикрашав п’яними гульками, які потім частенько закінчувалися прийомом у венеролога. Я не здивуюся, якщо й купу дітей нагуляв, але поки що про це не було нічого відомо. Принаймні мені.

- Слухаю, - втомлено гупнув у слухавку.

- Яне… Яне… Ти вдома?

Від звучання його голосу я миттю насторожився, вирівнюючись на дивані. Домінік був наляканий.

- Так. Я вдома. Що з тобою? Чого ти так дивно говориш?

- Виникли деякі проблеми…

- З чим? – урвав різко, спинаючись на ноги.

- Не з чим, а з ким.

І не знаю чому, але думки одразу чкурнули до Діани. Домінік, після зустрічі, хутко зник, набелькотівши якихось дивних відмовок, а нині вселяв страх своїми балачками.

- Що ти наробив?

- Це все випадково, - почав скиглити. – Я не хотів… Просто вона ігнорувала мене. Не відповідала на мої дзвінки… А я ж просто хотів зустрітися і добре провести час… Ти знав, що вона нагуляла дитину? Ця, наша, леді неприступність?

Я мусив сісти. Підступила нудота. Гравці на екрані величезної плазми перетворилися на розмазані крапки.

- Що ти зробив з Діаною?

- Це все випадково, - здавалося, що він плакав. – Клянуся! Я не хотів… Я мушу десь заховатися, Яне. Якщо батько дізнається, він мене уб’є.

- Що з Діаною? – гаркнув. – Кажи, бо тебе уб’ю я.

Домінік завив. То було не награно. Він насправді вив та плакав, немов великоросла дитина. І з кожним його хлипанням зароджувалося страхітливе відчуття незворотності. Здавалося, що його вчинок поховає все, над чим я працював довгі роки.

- Я… Я… Я просто… смикнув за сумку… А вона… впала, - гудів, затинаючись. – Я мушу… Мені треба сховатися.

Я обхопив голову руками. Смикнув волосся, щоб не втратити зв'язок з реальністю. Він не заховається. Не від Гожого. Діана племінниця. Одне слово тітці… Нам кінець.

- Ти не сховаєшся.

- Я втечу за кордон.

- Ти не сховаєшся, - мовив зречено. – Тебе знайдуть. І мене знайдуть. Твоєму батьку кінець. Нам усім кінець. Ти мерзота… Падло… Що ж ти наробив.

- Не кажи так! – він вискнув, неначе вжалений. – Що вона зробить? Що вона може?

- Придурку, - вицідив слова, як  отруту. – Ти хоч в курсі, хто її рідня?

- До чого тут її рідня?

-  А до того, що коли гаврики Гожого постукають у твої двері, то ти вже ніде не сховаєшся. Вони тебе знайдуть навіть на краю світу.

- А вони… Хто Діана?

- Племінниця Гожого. Єдина.

Я знав, що мої слова прозвучали, як вирок. Домінік виписав його всім нам.

- Де Діана? – гримнув на нього.