4

Загарбник

Два роки по тому

Лють здатна брати владу над людиною у двох випадках: коли дошкуляє розчарування і коли тебе принижують.

Домінік повсякчас мене розчаровував. Я більше не хотів триматися за партнера, який не бажав займатися своїми прямими обов’язками. Бізнес працює, допоки в нього вкладають. Ми мережа гуртової та роздрібної торгівлі, що на даний час була лідером на ринку з продажу товарів для дому та ремонту, а також будівництва. При цьому ми нічого самостійно не виробляли. Великим будівельним компаніям було простіше звернутися до нас, аби отримати все необхідне, як і звичайній людині, що зібралася звести дім, а чи зробити ремонт. Ми так і називалися «Великий Дім». Я мріяв, що колись такий матиму – повна чаша, як любили в нас казати, однак не склалося. Уже два роки як я холостякував, розглядаючи стосунки з жінками як винятково партнерські. При чому партнерські тільки в ліжку,  далі ні-ні, я того лайна наївся досхочу.

Домінік сидів по той бік столу, гидотне амбре перегару тягнулося від нього, змушуючи час від часу кривитися. М’ятна жуйка та різкий одеколон лиш надавали пахощам нудотних відтінків, а зараз до нас мали прийти рекламщики, як ми їх називали. Місяць тому ми ледве не втратили угоду з японцями, які запропонували нам свою систему «Розумний дім». То була напрочуд вигідна співпраця, яка виведе нас на новий сектор ринку, але через пияцтво Домініка майже втратили угоду. Він заявився на першу зустріч з японцями п’яний, мов чіп. Ледь-ледь на ногах стояв. Охороні комплексу «Залісся» довелося вивести його за моїм прохання. А наступного дня він ані чорта не пам’ятав.

Сьогодні ми чекали на представників рекламної агенції «S.O.S.», а у мого партнера люте похмілля. Середа. Середина робочого тижня.

Я підпер голову рукою та скрушно зітхнув. Батько Домініка просив, щоб я трохи потерпів, що він дасть раду синовій слабкості, але нічого не відбувалося. Щоденні пиятики не припинялися. Я просив економічний відділ нашої компанії пильно стежити за пересуванням коштів, щоби випадково не дізнатися про їхній незрозумілий відтік. Або навпаки – притік. І … І глипав на Домініка зі стійким відчуттям, що нам кабзда.

- Не дихай в присутності рекламщиків, - наказав йому, підсовуючи пляшку з водою. – І сядь на софу, чим ти далі, тим краще для усіх.

- Я не п’яний, - агресивно відбився і пожував тонкі пересохлі губи.

- Поки що, - гарикнув. – Якщо ти сьогодні також влаштуєш шоу одного актора, я піду до твого батька і нехай він тебе кодує чи кудись кладе, бо я не збираюся няньчитися з тобою. У мене повно роботи, поки ти п’єш і протираєш штани.

- О, мій благодійник показує зубки. Тільки ж пригадай, хто дав тобі гроші на все це, - Домінік змахнув руками, ніби квітка зрання, яка розпускає пелюстки.

Мене це не зачепило. Не вперше чув, не вперше затуляти невігласу рота.

- Не ти дав, а твій батько. Ти і копійки у все це не вклав, - я змахнув руками на його манір.

- То може моєму таточку варто тебе всиновити, - ядуче виплюнув і зірвався з місця. – Гідний був би нащадок.

- Прекрасна ідея, - кинув самовпевнено, чудово відаючи, як збіситься Домінік. – Наступного разу, коли зустріну Михайла, запропоную йому це.

Раптом матові двері кабінету розчахнулися і за стулкою показалася Ася - моя помічниця  та секретарка. Асю в компанії боялися всі, навіть я та Домінік. Зросту від сили півтора метри, ваги не більше сорока кілограмів, але завзяття та норову, як у стада буйволів.

- Йдуть, - гаркнула нам. – Яне, відчини вікно, бо його драконячий перегар, - кліпнула на Домініка, - може мертвого підняти з домовини. А ти, - мало не клацнула зубами на мого партнера, - тільки спробуй все зіпсувати, як з японцями. Це дуже солідна агенція. Найкращі спеціалісти в країні, якщо не у всій Європі. Я з ними зустріч два тижні вибивала.

І хрусь дверима. І так вона робила постійно. Білявий сорокарічний тайфун, який змушував почуватися нас ніяково постійно.

- Звільни її! – уже не вперше Домінік вимагав цього. Мені здавалося, що він її до всирачки боявся. - Вона лише твоя помічниця, а поводиться так, ніби власниця усього цього, - розмахнув руками, умовно вказуючи на компанію.

- Я тебе звідси викину, але її ніколи. На ній зараз тримається весь сектор твоєї роботи та відповідальності, поки ти безперестанку десь волочишся.

- В мене проблеми…

- Які у тебе можуть бути проблеми? – різко й дратівливо обірвав потік брехливих  казочок. – Дитина смертельно хвора, дружина завела коханця, батько позбавив спадку…

Я б міг далі перелічувати, але цього разу стулка з темного матового скла відчинилася поволі. Спочатку до кабінету вплила Ася. Вплила, а не увірвалася, а за нею дві жінки.

Одна чорнява, вище середнього зросту, пасма тягнулися за лопатки, спадаючи розкішними хвилями. Була зодягнула у темно-гірчичний брючний костюм вільного покрою, під яким зринула біла блуза та кросівки. Але не її пряма та впевнена, дещо погордлива, постава вабила, а очі незвіданого кольору. Я такого ще зустрічав. Чи то темні, чи то сині. А чи темно-сині. Чи усе ж темно-карі. Овал личка дещо вигострений, високі вилиці, прямий ніс й чіткий контур губ, які не усміхалися. Прискіпливий позирк тих дивний очей пустив по шкірі морозяні сироти, плечі несамохіть розправилися, а спина вирівнялися. Ух і погляд.