Глава 7

Особняк у Каліфорнійському Малібу за двадцять вісім мільйонів доларів, двохсотфутова яхта за тридцять мільйонів, Ламборгіні та Бугатті – це те, що я купив лише першого тижня після того, як отримав свій виграш та заплатив з нього податки. Почалося життя, про яке я мріяв довгі роки. Великі гроші допомогли мені розслабитися на повну, а від депресії не залишилося і сліду. В особняку щодня влаштовувалися вечірки, і я часто відвідував елітні нічні клуби Лос-Анджелеса. Відразу звідкись з'явилися нові друзі, а старі знайомі з Чикаго начебто й не пропадали нікуди та постійно давали про себе знати проханнями про грошову допомогу. Мені подобалося бути щедрим і тому оплачував рахунки друзів, відчуваючи після цього над ними якусь владу. Я був потрібним багатьом людям, і це захоплювало мене.

В одному з вечорів я приїхав з друзями у новий нічний клуб, який щойно відкрився. Там замовив дорогу випивку та закуску. Так, я знову почав вживати алкоголь щодня, але вже не від горя, а від казкового щастя. І у тому клубі за сусіднім VIP-столиком я побачив Феліцію! Поруч із нею сидів Маурісіо, й було видно, що вони мене теж помітили. Спочатку я намагався не подавати виду, що вони зачіпають мою увагу, але трохи захмелівши, вирішив підійти, щоб похвалитися своїм успіхом та нинішнім високим становищем.

– Як живеться, закохані? Вирішили залишити прохолодний Чикаго? – запитав я з глузуванням та поставив на столик склянку з віскі тридцятирічної витримки.

– Доброго дня, Роберте. Ти знову почав пити? – спитала Феліція ніжно та стурбовано.

– Ну, тепер я можу пити. Світ у моїх ніг, і я в ньому що хочу, те й роблю.

– Вітаю з успіхом. Ти досягнув те, що хотів, – спокійно сказав Маурісіо.

– А я вітаю тебе! Ти досяг моєї дівчини! – відповів я з хмільною злістю та присунувся ближче до обличчя Маурісіо.

– Вибач, Роберте. Від тебе не було звісток цілий місяць, тож я подумав, що ти вже не повернешся. А Феліція так страждала й вважала себе винною в тому, що спонукала тебе до небезпечної поїздки. Ну, я її й втішив...

– Втішив? Негідник ти, а не втішник! Ти розраховував на те, що я згину там, і тому відібрав у мене Фелі! – почав я гарячкувати.

– Заспокойся, Роберте, – Маурісіо теж присунувся до мене ближче. – Хіба ти не бачиш причинного зв'язку? Я вказав тобі координати того місця, де ти зможеш знайти можливість втілити свої мрії в реальність! І ти їх реалізував! Ти тепер мультимільйонер, завдяки моїм координатам!

– Ну і? – показав я свою байдужість до сказаного, але сам розумів, що він має рацію.

– Феліція, люба, принеси нам з Робертом ще чогось випити, а я поки що з ним поговорю… Будь ласка, Фелі, дай нам п'ять хвилин.

– Добре, любий, – покірно відповіла Феліція, подивившись мені в очі, й пішла до бару.

– Ну, кажи – чого хотів, – сказав я гордо, зробивши ковток віскі та відводячи погляд убік.

– Слухай, Роберте, гадаєш, я не знаю, яким чином ти зірвав джекпот і яким обманом придбав ці мільйони? – почав Маурісіо твердим голосом.

– Гадаю, ти знаєш. І що з цього? Тобі то що? Ти спробував, і в тебе не вийшло. Не вийшло без оеххі, а в те плем'я ти навряд чи повернешся.

– Не вийшло. Ти правий. Але я поки що не відмовляюся від своїх намірів.

– Ну, я радий за тебе. Не відмовляйся, – сказав я з іронією.

– Роберте, друже, у мене до тебе ділова пропозиція.

– Невже?

– І ти, і я знаємо, що зірвати ще один джекпот у тебе не вийде.

– З чого ти взяв? Я ще не втратив можливості для подорожей у майбутнє.

– Це чудово, що не втратив. Але зараз ти вже не зможеш отримати ще один великий куш.

– Звідки така впевненість?

– Все логічно. Ти вже засвітився з рекордним джекпотом, і будь-які, навіть менші виграші, викличуть зацікавленість компетентних органів. А я, повір, знаю, що то за органи. У мене є знайомі у відділі ФБР з питань паранормальних явищ та аномальних психонейронних зв'язків. І як тільки ти даси про себе знати новим виграшем, то від них уже не сховаєшся. У будь-якому місці знайдуть, посадять на ланцюг, скануватимуть тебе й ставитимуть досліди на головному мозку. Тоді ти пошкодуєш про те, що набув таких здібностей.

– Ой, якісь небилиці з серіалу «Секретні матеріали» мені розповідаєш, – все так само гордовито продовжував я поводитися. – Ти хотів мені зробити якусь пропозицію, здається? Говори швидше, бо друзі мене вже зачекалися.

– Добре, Роберте. Наскільки я знаю, ти вже майже все витратив зі своїх мільйонів...

– Ну, не все. Ще щось лишилося.

– Ти молодий, вже починаєш звикати до розкішного життя, й тобі буде потрібно більше грошей, більше мільйонів. Я зможу допомогти із цим. Тобі треба побачити правильні числа на розіграш іншого великого джекпоту.

– Але це я й без тебе знаю.

– Почекай. На себе цей білет ти не зможеш оформити, щоб не викликати підозр. Ми оформимо його на мене, а виграш поділимо навпіл. Тобі потрібні люди, яким можна довіряти. А саме я знаю твою таємницю і тільки мені ти можеш довіритися.

– Ох, і лис же ти, Маурісіо. Ох, і пройдисвіт. Легкої наживи захотів? – промовив я крізь злу усмішку.