Глава 3.2

Нарешті, настав час, коли мені стали більше довіряти та частіше випускати з нори. Прогулянки я використав із користю – розшукував серед жителів племені тих шаманів, про яких розповідав Маурісіо. Минали дні, тижні, але всі місцеві індіанці здавались мені звичайними й нічим не видатними один від одного. На думку приходили тривожні думки про те, що я потрапив не в те плем'я чи Маурісіо мені збрехав. Але одного разу настав вечір, який я запам'ятав на все життя. Далі розповідатиму, як я розумів індіанців нашою мовою.

– Айухо, скажи, люба, як таки виглядають у вас ці люди, які мають незвичайні здібності? – запитав я її, викреслюючи нові малюнки на піску.

– Як усі, як я та як ти, – відповіла вона без конкретики.

– Ух. «Як я»… Я б не проти мати якісь незвичайні здібності, – усмішка розтяглася на моєму обличчі.

– Я маю ці здібності, й ти можеш їх мати.

– Ти маєш? То що ж ти мовчала? Почекай... Ти кажеш, що і я можу мати такі здібності? – раптова зацікавленість заіскрила в моїх очах.

– А ти хочеш цього?                      

– Звісно! Про що мова?! Дуже хочу!

– Такі здібності можуть як допомогти, так і нашкодити.

– Нашкодити мені? Далі вже нікуди. Викладай, як отримати ці можливості.

– Ну добре. Тільки потім не скаржся, – усміхнулася вона й оголила свої білі міцні зуби.

Айуха вийняла зі своєї пов'язки на стегнах маленькі синьо-зелені гілочки якоїсь рослини. До речі, хочу нагадати, що Айуха була майже повністю голою, і її чудове тіло зводило мене з розуму, особливо, коли мої рани вже загоїлися. Але мені доводилося терпіти й пригнічувати в собі бажання доторкнутися до неї, тому що на виході з нори стояли охоронці, й мені не хотілося позбутися спілкування, а може й життя через мої невірні вчинки. Так от, Айуха взяла ті гілочки рослини та почала розтирати їх руками у мене під носом.

 – Зараз ти глибоко вдихнеш цей дух і пізнаєш світ зсередини, – шепотіла вона.

Відчувши пряний аромат трав, моє тіло стало розслабленим та легким, і думки більше не стрибали в голові, а впорядкувалися у правильному напрямку. Але раптом у нору вбіг охоронець зі злими очима й почав кричати Айусі: «Там твій батько вмирає! Він кличе тебе!». Айуха кинула на підлогу розтерті рештки листяних гілочок і вибігла з нори разом з охоронцем. «Оце так... Не вийшло мені пізнати світ зсередини», – подумав я.

– Роберте, Роберте, – почув я. – Роберте, – перед очима все навколо спотворилося і попливло. – З тобою все добре? – впізнав я голос Айухи.

Перед собою я побачив Айуху, яка, як і раніше, тримала в руках розтерте листя.

– Ти вже повернулась? – запитав я здивовано. – Як там батько?

– Я злякалася за тебе. Твої очі… Вони були зовсім не такі, як повинні бути за такого обряду.

– Ух, отже, знову галюцинації почалися. Напевно, пари цієї рослини подіяли. Сильнодіюча... зараза... Що це?

– Це наша священна оехха. Ще наші далекі пращури її вирощували. Ніхто поза племені не знає про неї.

– А-а. Тобто хочеш видінь – без цієї оеххи не обійтися?

– Оехха потрібна тільки для початку, а потім, коли навчишся входити всередину іншого світу, вона вже може не знадобитися.

– Зрозуміло. Але в мене навіть і з... Як її… З оеххой не вдалося ввійти в інший світ. Від пари оеххи тільки привиділося щось, або побачив короткий сон.

– О-о. Ти таки побував у іншому світі, – сказала вона з усмішкою.

– Це й був інший світ? – запитав я розчаровано.

І в цей момент у нору вбіг охоронець зі злими очима.

– Там твій батько вмирає! Він кличе тебе! – як за прописаним сценарієм прокричав охоронець.

Я побачив, що Айуха, так само як і у видінні, кинула на підлогу розтерті рештки листяних гілочок і вибігла з нори разом з охоронцем.

«Та-ак. Дежавю?» – подумав я. «Ні. Не схоже... Та це ж і є – побачити майбутнє! Я побачив, що станеться на п'ять хвилин! Я зазирнув у майбутнє!» – раптом осяяло мене. «Ох...». З цими думками я ліг у свою постіль і став відновлювати у голові, як це сталося, дивлячись на зірки крізь вентиляційні отвори у стелі. Цієї ночі я довго не міг заснути.

Вранці мене розбудила Айуха.

– Роберте, я тобі сніданок принесла, – сказала вона, несвідомо спокушаючи своїм апетитним тілом.

– Дякую, люба. Як там твій батько?

– Та все в порядку. На старості років щодня чекає на свою смерть. Вчора у нього живіт прихопив – ось він і вирішив, що вмирає.

– Ось воно що... А я занепокоївся вчора.

– Не хвилюйся, Роберте. Все гаразд.

– Слухай, Айухо, я таки побачив учора майбутнє в точних подробицях. Так усе й сталося за кілька хвилин.

– Я це зрозуміла потім. Але ти його не бачив – ти побував там.

– Побував там?

Через труднощі перекладу мені спочатку важко було зрозуміти, що вона має на увазі, але потім розібрався із цим. Виявляється, те, що я тоді побачив, було не у свідомості, а сама свідомість побувала в майбутньому, у натуральному майбутньому часі, що можна прирівняти до фактичної подорожі у часі. Так, сталася дійсна подорож у майбутнє. Айуха розповіла мені те, що у звичайному світі вважалося здогадами та гіпотезами. Спочатку я не розумів, про що говорить Айуха – адже навіть рідною мовою засвоїти такі висловлювання не кожен зможе. Але в нас було багато часу, і за допомогою детальних малюнків я здогадався, що вона пояснює мені теорію про різноманітність світів та множинності всесвітів. Раніше я вже чув про таке, читав у новинах припущення деяких дивакуватих вчених, дивився у фантастичних фільмах і вважав ці теорії вигадкою. А ось від племені індіанців, які за своєю інфраструктурою здавались мені відстаючими на тисячі років, я не очікував, що мені читатимуть лекцію про множинність всесвітів. Так от, я – такий процвітаючий учень цивілізованої школи, хлопець з університетською освітою, сиджу й слухаю босу дівчину-дикунку в одній пов'язці на стегнах, яка розповідає мені про об'єктивну реальність. Айуха пояснила, що наша свідомість сама вибирає, в якому світі жити й використовує фізичне тіло, освоюючись у ньому зачатком, а в певний час залишає свій зношений або пошкоджений організм. Але іноді організм може увійти в стан, при якому свідомість звільняється від нього і здатна зайняти інше фізичне тіло у цій чи іншій реальності. Не кожному це дано, і є обмежена кількість людей, здатних зробити це. Надто вже міцно особистість утримує свою свідомість в одному світі та одній реальності. Аромат рослини оэхха часто сприяє звільненню свідомості, але без неї впоратися з цим зможуть лише лічені одиниці.