Зазираючи в душу
[ образа ]
Мені казали: «Ти лінива!».
Та й егоїсткой називали.
Брудні слова лились, як злива
мені на голову вони.
Сказати - це мене чіпляло?
Скоріш за все й напевно ні.
Одне, чого тоді боліло,
казали рідні то мені.
А ми всі знаєм це напевно,
що рідні б’ють ножем по серцю.
І тут в душі стає так темно,
а тіло йде кудись під землю.
І я несла усе з собою.
Несла слова через роки.
І вдих робився якось з болем.
Сиділи глибоко вони.
А потім я сказала: «Стоп!»
Тоді так голосно собі.
І подивилась в мікроскоп
на ту образу вглибині.
Я проганяла її далі,
кудись в далеку далечінь.
Згадала, що зроблена із сталі.
І розплела вузлів сплетінь.
І я розправила ті крила,
які ховала від усіх.
В кулак взяла образи брила.
Та кинула подалі їх.
Мені так легко дихать стало,
що наче каменю нема.
А ось до цього жила мало.
І це нова моя весна.
Ангеліна Александренко
04.02.2024
Відредаговано: 03.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
