Розділ 2. Злочин

Розділ 2

- Лежу! - загигикав Залізяка і розкинувся на шезлонгу, мов той кіт. Побачив як з пуза сповзає рушник та було пізно, - лягай поряд! - Сергійович відсунувся і по-хазяйськи похлопав пластик біля себе.

У Ольги очі на лоба полізли від такого нахабства.

- Чого ви мені, наче своїй кішці на місце вказуєте? - прошипіла вона й дійсно, враз стала схожою на кішку.

Залізяка відчував, що поводиться, мов той дурень. Та зупинитися вже не міг - його «понесло».

- Ти і є кішка! - засміявся він, і, як у поганому кіно, облизав губи,- у кішки має бути хазяїн.

- Що ви верзете?

- У таких, як ти, завжди є хазяїн.

- Ви із середньовіччя переселилися? Чи сонце напекло?

- Чого викаблучуєшся? - гнув далі Залізяка, - Я міг би просто наказати. Ні, стою, вмовляю. Стань моєю коханкою! Я вже давно на тебе поглядаю!

- Ти психічно хворий! - нарешті зрозуміла Ольга.

- Тільки не кажи, що підійшла до мене випадково! Спеціально підкотилася!

- Я не знала, що це ви! Звідки б вам взятися в цій глушині? Вчора заколку згубила, племінниця подарувала! Незручно перед дитиною!

- Не ліпи мені! - гаркнув Залізяка. Він знав, що не правий, але й знав те, що зупинитися вже не вийде. Буде далі перти, мов танкова дивізія. Або сьогодні неї заламає, або… Сьогодні! Іншим разом сміливості в нього не стане.

Ольга із німим здивуванням дивилася на Залізяку. Вона ніколи не звертала увагу на цього імпозантного дядька, котрий був старшим років на 20.

Та в одночас від Залізяки струменів такий потік чоловічої енергії, що Ольгу аж в жар кинуло. Несвідомо вона виставила вперед руку, випадково торкнувшись його оголеної шкіри. Той аж здригнувся. Ольга перелякано прошепотіла:

- Я вам приводу не давала!

Це була її помилка. Залізяка, за класичними законами психології, відчув в Ользі жертву. Ніздрі його немаленького носа затріпотіли, мов у хижака, що почув здобич. Не усвідомлюючи, що робить, Залізяка злегенька ткнув її кулаком в особливу точку, яку в часи буремної молодості йому показав один каратист. Ольга зігнулася навпіл і обм’якла. Залізяка знав, що десь через півгодини функції організму відновляться. Необхідно було її за цей час віднести до автівки. Він обняв Ольгу за плечі і поволік по піску. Вона ледь переставляла ноги і дихала важко, мов пес у спеку.

По дорозі він ще раз ткнув Ольгу, яка почала на диво швидко очунювати, у живіт, але  вже сильніше. Та зойкнула і знову обм’якла. Аж ось - авто. Залізяка  закинув Ольгу на заднє сидіння, швиденько одягнувся. Сів за кермо. Озирнувся, аби поглянути, як там вона. Жінка дивилася на нього переляканими, але сповненими ненависті очима.

Залізяка криво посміхнувся їй у відповідь. Він зрозумів, що кашу заварив - не на жарт. Та відступати було пізно. Потрібно подумати, де зупинитися і влаштувати їм незабутню ніч кохання.

Залізяка розумів: юридично, те, що він замислив, можна назвати дуже негарним словом. Дав собі слово, що буде поводитися з Ольгою обережно.

Сергійович намагався зосередитися на дорозі, яка саме простяглася через густий ліс. Та йому перед очима знову замайорів образ Ольги в купальнику. Збудження накотилася з новою силою й Залізяка піддав газу. Глянув на спідометр. Швидкість сягала 150 кілометрів. Аж раптом «Беха» смикнулася, двигун «закашляв» і автівка зупинилася.

• Лайно! – вилаявся Залізяка , - мотор здох. А ще німецькою якістю хизуються, виробники хрінові!

Раптом він почув, як в машині застогнала Ольга. Жінка лежала, звісивши руки вздовж тіла, рот ї з повними яскравими губами був напіврозтулений. Залізяка зрозумів, що до готелю не доїде. Тим більше, машина здохла, потрібно в ній поколупатися, щоб налагодити. Залізяка, фізик за спеціальністю і взагалі людина із сильними технічними здібностями, це вмів. Значить, все буде тут. Він, дивлячись в очі Ользі, розклав переднє сидіння. Перетягнув на нього жінку, яка тільки ледь пручалася, дивлячись на Залізяку сповненими жаху очима. 

• Ложе кохання, - прошепотів він хрипким голосом і рвонув линялий сарафан Ольги, - не бійся.  Ми будемо разом. Я тебе не кину, ти для цього занадто розкішна,- прошепотів він на вухо жінці. Та лише зойкнула і заплющила очі.

Коли все закінчилося, Ольга відповзла від Залізяки якнайдалі і, встромивши палець до рота, мов дитина, звернулась калачиком. А Залізяці раптом зробилося зле. Захотілося побути самому. Він виповз з авто і попрямував в глиб лісу, який ріс по обидва боки траси.

«Що зроблено – те зроблено, - похмуро думав він,- тепер я за неї відповідатиму. Господи, яку ж ти кашу заварив, старий дурень! Що на тебе найшло?!».

Залізяка повернувся, сів за кермо і, забувши, що двигун нещодавно викаблучувався, завів автівку. Та, як на диво, рушила - звук був рівним й гладким. «Беха» стрімко двинула  з місця, ніби їй самій хотілося втекти звідси якнайдалі.

Залізяка намагався не дивитися на Ольгу. Та все ж у люстрі йому було видно, що вона так і лежить, застромивши палець до рота й дивлячись немигаючими очима в одну точку. Мов перелякана на смерть дитина.

У Сергійовича раптом в одну мить страшенно заболіла голова - так сильно, що аж в очах потемніло, його почало нудити. Він хотів було зупинитися, але напад болю минув так же різко, як і почався та й нудота теж відпустила.

До міста дісталися швидко - Залізяка летів, мов скажений. Йому хотілося якнайскоріше доставити Ольгу додому . Так, він знав її адресу, він майже все про неї знав, благо, знайомих серед ментів повно мав. Хлопці за гроші йому детальний звіт на стіл - хто така, звідки, з ким живе, з ким спить. Та зараз Ольга була для нього не бажаною жінкою, а предметом і свідком злочину - морального, гидкого злочину, скоєного їм, нормальним, ніби мужиком, під дією невідомого яких факторів. Хоча, в глибині душі Залізяка прекрасно знав, що то за фактори були: вражене самолюбство чоловіка, котрий звик досягати свого і не звик до відмов. Альфа-самця й лідера, наділеного сумнівними моральними якостями.