Розділ 1. Сергійович

Двічі депутат місцевої ради, знаний бізнесмен і фактично хазяїн П…го району  Микола Сергійович Залізяка, повертався на своєму крутому BMW додому. Він їхав із ділової зустрічі й аналізував її. Питання розглянули, потрібні рішення затвердили. Але щось Миколі Сергійовичу муляло й не давало спокою.

Микола Сергійович, як успішний комерсант, був «вихований» у  90-ті роки минулого сторіччя, тому мав розвинуту інтуїцію, або, як він казав, «нюх». Саме нюх допоміг йому вижити в обставинах, з яких  багато тих,  хто брався за бізнес в ті роки, вийшли ногами вперед. Сергійович частенько відвідував своїх товаришів на цвинтарі. Деякі з них потрапили туди не без його допомоги. Сам Залізяка рук не прикладав. Але здавав, підставляв. Інакше сам би лежав у труні, задержи догори бороду.

І от зараз його нюх загострився до крайнощів - смерділо бідою. Звідки її чекати?

Минули часи, коли він правдами й не правдами здобував початковий капітал. Бо родився у сім’ї звичайних селян, котрі, крім чарівного пенделя під зад йому і трьом молодшим братам, нічого дати не могли. Залізяка вже давно став поважним підприємцем, у володінні якого був сміттєсортувальний завод, декілька десятків заправок, теплиці і навіть конеферма. Його поважали, боялися й дороги не переходили. Район був не дуже великий, а пам’ять у людей - міцна.

І от сьогодні у нього, завжди впевненого, здорового, мов бугай, незважаючи на  повні 55 років чоловіка, тремтіли руки. Лише через те, що його нюх щось там вчув.

«Маячня»,- намагався запевнити себе Залізяка..

Останнім часом він мав серйозну конфронтацію з одним партнером по бізнесу. Спочатку вони дружили, чи то пак, були в коаліції. Але потім кон’юнктура змінилася. З політичних та економічних міркувань. Тож партнера довелося «злити». Тому це не сподобалося. Настільки, що на зустрічі, при народі, він обізвав Залізяку «недомірком». Сергійович насправді зростом був метр в кепочці. Він й досі навіснів, коли згадував, як гидко захихотіли усі. Вголос розсміятися не насмілилися, але гикали, мов шакали

Жартувати з приводу власного росту мав право лише Залізяка.

«То це може через нього мене так ковбасить?» - подумав Сергійович, вивертаючи зі жвавого перехрестя.

Ні, відразу ж вирішив він. Чому ж на душі так капосно і… страшно. Сергійович не любив боятися. А тут - тваринна тривога з якою він нічого не міг подіяти.

«Гріхи збунтувались»,- гірко посміхнувся Залізяка.

Тепер, з висоти прожитих літ він розумів, що речі, які коїв у молодості, аби вижити й піднятися, були дуже сумнівними. Нині  Залізяка багато грошей виділяв на благодійність. Та елементарна чесність примушувала його зізнатися, що робить це, аби відкупитися від Бога. Враховуючи таку позицію доброчинність могла стати перед Всевишнім  «не в зачот».

Доки Залізяка доїхав до свого обійстя, руки в нього тремтіли, мов з похмілля.

Сергійович зупинився біля розсувних воріт. Додому йти не хотілося. Дружина, Ніна, буде вовком дивитися. Всім навкруги було відомо, що півроку тому його давня коханка Жанна родила доньку. Йому давно хотілося доці. Аби було кому, як він казав, подушечку в труні під головою поправити. Бо від синів (у Залізяки було двоє «законних» дорослих хлопців) хіба штурхана під бік дочекаєшся. «Законна» мовчала, знаючи на чиїх хлібах живе, та вовком зирила.

В сьогоднішньому стані Залізяці потрібна була або добряча чарка, або добряча дівка, така, щоб після неї всі піджилки тряслися. Спиртне Сергійович не любив, хоча й умів хильнути, не п’яніючи, якщо для діла. Піджилки йому могла гарантувати хіба досвідчена шльондра. Але до цією категорією бабів Сергійович ще замолоду гребував.

- Пропадай, душа! - резюмував він, вирішивши  додому не заїжджати. Надумав податися по трасі, куди очі дивляться. Швидка їзда його заспокоювала.

Залізяка заїхав автозаправку, залив повен бак. Мав намір їхати доки не набридне, або доки бензин не закінчиться. Хіба перекусити по дорозі зупиниться. Сергійовичу будь що потрібно було впіймати оту думку, чи, точніше відчуття, яке від нього втікало й спробувати його оформити в конкретні слова. Лише тоді відчув би себе спокійнішим. З конкретними словами знаєш, що чинити. А з вимотуючим душу передчуттям - ні.

Залізяка мчав трасою довгенько. Обабіч миготіли дерева. Після трьох годи їзди він вирішив зупинитися в придорожньому кафе заштатного села під назвою  «Зазим’є» аби перекусити. Саме село ховалося далеченько за віковим лісом, а непогане, навіть на смак балуваного Залізяки, кафе, розташовувалося при дорозі.

Наївся він від пуза і, п’ючи каву, згадав, що тут неподалік має бути ставок. Вирішив скупатися, аби змити з себе бруд і тривогу.

На ставку зробили непоганий пляж - з роздягальнями, шезлонгами. Залізяка здивувався: з якого дива у цій глушині такі розкоші розводити? Але, таке – комусь знадобилося.  Він пішов до води. По дорозі відчув на собі зацікавлені погляди двох бальзаківського віку жіночок.

Сергійович довго з насолодою плюскався у воді. Дамочки спостерігали за ним з-під скла сонцезахисних окулярів і Сергійович почувався справжнім мачо.

Він раптом відчув несподівану радість від того, що махнувши рукою на всі справи гайнув сюди, світ за очі.

Залізяка вийшов з води, умостився на шезлонгу, аби перепочити, та й незчувся, як заснув. Проснувся від почуття, наче його хтось в бік штовхнув. І тут побачив її…

Власне, Залізяка знав цю молоду жінку давно - часто стикався з нею, як кажуть, у провладних коридорах. Вона працювала, здається, юристом на якомус підприємстві і часто супроводжувала свого керівника на різних нарадах та форумах.   Неможливо було не помітити таку яскраву красуню. Руда, висока, спортивної, але жіночної статури, з чистою, білою шкірою, вона була схожа на витвір мистецтва.  Залізяка її хотів так, що в очах темніло, але відчував, що із звичайними мірками до неї не підібратися. З незвичайними, мабуть, теж.

Її звали Ольгою. Колись він чув, як її так назвала інша жінка, певно, знайома. Коли Сергійович бачив Ольгу йому хотілося зробити дві речі одночасно: любити її на місці, і вбити на місці, через те, що не звертала на нього жодної уваги. Як поєднати ці дві крайнощі, уникнувши докорів совісті й кримінальної відповідальності, Залізяка не знав.