Глава 38

Глава 38

          Квартира зустріла мене тишею. Батьки вже поїхали на роботу, тож я не встигла їх застати. Зрештою, вони ж не знали про мій передчасний приїзд. Зазирнула на кухню, потім у вітальню. За час моєї відсутності нічого не змінилося. Затягнула валізу у свою кімнату і втомлено впала на ліжко. Ох, яка благодать! Моє ріднесеньке ліжечко, моя любима постіль, дзеркало, шафка, кріселко. Нарешті я у своїх рідних пенатах! Скучила за нею шалено! За кожною дрібничкою, що тут є. Зробила вдих на повні груди і полегшено видихнула. Як добре. Навіть стіни рідної домівки надають сил. Але розслаблятися ще не час. В мене є незавершені справи.

          Прийняла швидкий душ, щоб освіжитися з дороги. Висушила волосся феном, зробила легкий макіяж. Підфарбувала вії тушшю, намалювала стрілки, нанесла на губи червону помаду. В мене зараз ідеально-войовничий настрій під неї. В селі я звикла ходити без мейкапу. Тож зараз, коли поглянула на себе в дзеркало, аж не впізнала себе. На мене дивилася молода жінка з суворим поглядом і серйозним виразом обличчя.

          Я щось зовсім не схожа на ту Лялю Заю — грайливу і веселу дівчинку, яка ще три місяці тому вела блог в Інстаграмі і безтурботно всміхалася на камеру. Бачила не тільки зовнішні зміни. Відчувала їх всередині себе. Я наче подорослішала за це літо. Поїздка у Високогірці змінила мене. Микола змінив мене.

          Дивилася на себе і бачила себе іншою. Ляля Зая подорослішала. Виросла. Набралася життєвого досвіду. Негативного, позитивного. Всякого. Хоча, від негативного я воліла би відмовитися. Аж занадто цей досвід болючій і неприємний.

          Перед очима виник образ Миколи. Пригадався наш останній вечір на березі озера. Від того спогаду аж під ложечкою занило. Ох, ну чому так болить? Зітхнула скрушно, але легше на душі не стало. Якою я тоді почувалася щасливою, до нестями закоханою. Як мені було добре тоді. І як мені нестерпно погано зараз. З тієї ночі минуло якихось чотири дні, а складається враження, що рік пройшов. Замість радості — смуток, замість щастя — образа й біль. Тільки кохання нікуди не зникло. Так і сидить у розбитому серці, в полоні страждання й мук.

          Гаразд. Час вирушати до Ангеліни. В мене якраз підходящий настрій, щоб зруйнувати їй кілька сотень нервових клітин. Досить з мене звичайного одягу. Я вже не в селі. Витягнула з шафи яскраво-червону сукню до колін, зверху накинула байкарську шкіряну чорну косуху. На ноги взула чорні туфлі-човники, прикрашені металічними заклепками. Круто! Маю просто бомбезний вигляд!

          Ключі від авто знайшла в коридорі. В прихожій на поличці, в скляній піалі, куди я їх зазвичай кладу. Там же лежав і Чочо, і я на мить завмерла, побачивши свій смартфон. Дивилася на нього і не відчувала нічого. Ні радості, ні захвату, ні піднесення. Якесь дивне відчуття байдужості панувало в мені. Знизила плечима і пішла на вихід, так і залишивши смартфон лежати на поличці.

          Вийшла з під’їзду і із задоволенням пірнула в салон любимого Смарта. Господи, як я сумувала за водінням! Завела двигун, обережно виїхала з двору і влилася в потік автомобілів, що рухалися в центр міста. На світлофорі, поки чекала на зміну червоного на зелений, поглянула на себе в дзеркало заднього виду. Поправила каштанове волосся…і захотіла перефарбувати його в білий!

          Зміна зовнішності завжди має причини. Хіба у мене її немає? Зазвичай, такі кардинальні зміни відбуваються, якщо жінка зазнала невдачі у стосунках. А мої стосунки не просто закінчилися. Вони епічно вибухнули, відкинувши мене ударною хвилею на відстань у шістсот кілометрів, з Високогірців у Київ.

          На світлофорі загорівся зелений і я не роздумуючи змінила маршрут. Заїхала в салон краси до улюбленого майстра. Віктор, як почув, що я надумала змінити колір з темного на світлий, аж дар мови втратив. Все намагався мене відмовити. Але я була непохитна. Моя душа потребувала змін і я не сміла їй перечити.

          Майже три години я просиділа у салоні, під пильним і досвідченим оком Віктора. Зрештою, коли глянула на себе у дзеркало — ледь не втратила свідомість. Від подиву відкрила рота і ошелешено дивилася на себе нову.

          — Очманіти! — мій захват не мав меж. Від подиву я прикрила рота долонями і ледь не вищала на радощах. — Це відпадно! Просто жесть, як круто! Саме те, що я хотіла! — пискунла я і взмахнула копицею вже білявого волосся. Білявка Ляля Зая мені подобалася куди більше, ніж шатенка.

          Обійняла на прощання Віктора і з усмішкою на вустах вийшла з салону. Коли приїхала під офіс «Фешн стайл» була вже майже обідня година. Чудово. Ангеліна ніколи не виходить з офісу на обід. Можу бути впевненою, що я її застану в своїй скляній коробці.

          З гордо піднятою головою зайшла в просторе приміщення рекламної агенції. Йшла твердою ходою, насолоджуючись відлунням власних підборів. Давненько я не взувала таке взуття. В селі тільки й в босоніжках на пласкій підошві і ходила. А зараз йшла, як колись по подіуму, упевнено й з рівною спиною.

          — Мама мія! Я не вірю своїм очам! — голос Ельки я не сплутаю ні з чиїм. Обернула голову в його бік і зупинилася. — Ляля, боже мій! Ляля! Це ти! Моя дівчинка повернулася! — він підлетів до мене і затиснув в обіймах. Потім відсторонився, взяв мене обома руками за плечі і почав роздивлятися. — Боже, святий Карл Лагерфельд! Це дійсно ти! — я знову опинилася в його обіймах. — Дівчинко, де ти пропадала?! Я на тебе страшенно сердитий! Ти знала, що я не одноразово їздив до тебе? Ох, яка ж ти красуня! Засмагла, струнка. Ой, а ці мої щічки любимі! Які ж вони рожеві. Стоп. Ти білявка? — його брови метнулись догори і застигли десь посередині чола. — Ляля, ти білявка?!

          — Привіт, Елька! — нарешті і до мене дійшла черга. Я подарувала йому легку усмішку. — Так. Я тепер білявка. Ангеліна на місці?

          — І це все, що ти мені можеш сказати?! — обурено вигукнув він і насупив брови. — Я тут місця собі не знаходив, а вона мені «Привіт, Елька!» — він склав руки на грудях.