Глава 36

Глава 36

          Я була така зла, що навіть толком не пригадую, як опинилася на подвір’ї Кролів. В голові безперервно відлунювали слова Христі. Безцеремонно влетіла у ворота, з розмаху гепнувши хвірткою. Джек скочив на ноги у своєму вольєрі і зайшовся гучним гавкотом.

          — Та заткнися ти! — гаркнула в його бік. — Тупа собацюра. Бісиш!

          Звісно, собаці мої слова були до одного місця. Він навіть уваги не звернув на моє обурення. Та й пофіг. Нехай собі гавкає, хоч до посиніння. Я зараз в такому стані, що чхати хотіла на всіх і все. Єдине, що бажаю — придушити ту змію Богдану.

          Пройшла кам’яною доріжкою повз той ставок, в який гепнулася колись. Кинула швидкий погляд на нього і хмикнула. Тоді я милувалася красою і гарним оздобленням Миколиного подвір’я, бо вперше бачила такий охайний внутрішній дворик приватного будинку. Та й ще відмітила разючу різницю між хатою бабусі і її подвір’ям. Не дивно, що Богдана така балувана дівчина! Батьки гарують на заробітках, щоб дати їй усе, що вона забажає. Принцеса, бляха її муха! Я, на відміну від неї, давно сама собі гроші заробляю. І не задираю носа. Не обливаю людей брудом, як вона. І не вигадую всіляких нісенітниць тільки тому, що людина мені не подобається!

          Ух! Я така розлючена, що в мене зараз пар вухами почне валити! Дихання від швидкого кроку збилося і пришвидшилося. Серце гупало в скронях. Пульс, напевно, взагалі на рівні барабанної дробі. Я ще в житті не була такою лютою! Навіть той паскудник Ромео Віш з його підставним освідченням мене так не вивів, як те, що розповіла мені Христина.

          Я підійшла до сходів і піднялася на ґанок. Мала казала, наче Богдана має бути вдома. От зараз і перевірю. Взялася за дверну ручку і натиснула її. Металеві коричневі двері легенько причинилися і я не роздумуючи шарпнула їх на себе. Як добре, що у селі є звичка не замикати вхідні двері на ключ.

          Джек за спиною не припиняв гавкати, гасаючи по вольєру з одного боку в інший, наче навіжений. Щось схоже коїлося і всередині моєї душі. Я так само навісніла в ці хвилини, як і цей велетенський пес. Хоча він виконував покладений на нього обов’язок — намагався попередити господарів, що до них завітав чужинець. А от я просто скаженіла.

          Як тільки зайшла в будинок, зразу зупинилася на порозі. Встигла помітити, що всередині також сучасні меблі і ремонт. Принаймні в холі чи коридорі, де я опинилася. На підлозі візерункова плитка темного кольору, бордовий шкіряний диванчик, висока й широка шафа-купе з дзеркалом на всю його висоту, квадратний палас лежить в центрі. А двері в кімнати завішані бордовими шторами, що підібрані гармошкою і прив’язані до одвірків. Дивувалася такому оздобленню і якраз з тих дверей, куди був направлений мій погляд, з’явилася Богдана.

          — Ти чого тут? — вона сторопіла побачивши мене. Спочатку здивувалася, а потім її вираз враз змінився на ворожий. Насупила брови і заклала руки на грудях. Ти глянь, навіть привітатися зі мною не вважає за потрібним. — Миколи немає. Так що нічого тобі тут бути.

          — От і чудово. Я не до нього. А до тебе, взагалі-то, — я стала у войовничу позу, вперши руки в боки.

          — Он як? — хмикнула вона. — Щось не пригадую, щоб ми з тобою дружили, — її сарказм розізлив мене ще більше.

          Ледь стримувала себе, щоб не кинутися на неї з кулаками. В житті не встрявала у бійки. Але зараз із задоволенням вхопила б цю зарозумілу брехуху і добряче потягала б її за волосся. А то й висмикнула пару пасом.

          — Боже збав від такої подруги! — я закотила очі і глузливо всміхнулася. — З брехухами не дружу!

          — Брехухами?! — вона люто глянула на мене. — То ти мене назвала брехухою?! — вигукнула Дана.

          — А кого ж іще? Нас тут тільки двоє і саме ти вигадуєш усілякий брєд про мене і Колю! — я тицьнула пальцем в її бік і прищурилася, скануючи її злим поглядом.

          Ми обидві були такі роз’ярені, як два бика на іспанській кориді. Важко дихали і пускали одна в одну блискавки ненависті.

          — Гіршого вже не могла вигадати, як те що ми з Миколою рідня?! — моє обурення не давало мені говорити спокійно. — Ще більшої дурістіки я в житті не чула! Це ж треба мене так ненавидіти, щоб вигадати, що ми з ним брат і сестра! Дана, ти взагалі — нормальна, скажи?!

          — Я нічого не вигадувала! — крикнула вона мені у відповідь. — Це чистісінька правда! Всі в селі про це знають! Тільки ти в нас така вся крута і поважна пані, що не чуєш, як за твоєю спиною перешіптуються!

          — Що ти верзеш?! Яке перешіптування? — мій голос теж підвищився на крик. — Та нас з Миколою ніхто не бачив разом!

          — Боже, яка ж ти тупа, Ляля! Могла б подумати своїми дрібними мізками, чому мій брат ходить до тебе тільки ввечері! Зрештою, чому я дивуюся? — глузливо всміхнулася Дана. — Ти ж далі своєї дупи в дзеркалі не бачиш!

          — Що ти сказала?! — я зробила крок на зустріч. Я їй зараз ту посмішку нігтями здеру з обличчя!

          — Те, що чула! — гаркнула Богдана. — Думаєш, Микола не знав, що твоя і наша родина пов’язані? Знав. Прекрасно знав! Тому і ходив до тебе тільки вночі, щоб ніхто не бачив. Нащо йому позору набиратися через тебе?

          Її слова припечатали мене до підлоги. Я стояла, як мармурова статуя і не могла й поворухнутися. Тільки кліпала, не зводячи з Миколиної сестри очей.

          До такого я не була готова. Коли йшла сюди, на розбірки з Богданою, була впевнена, що вона навмисно наговорює на мене і вигадує усілякі дурниці. Те, що я почула від неї, шокувало. Я намагалася судомно пригадати, чи бодай раз ми з Миколою бачилися за дня. Але не змогла. Бо ми дійсно проводили разом час тільки коли на село насувалися сутінки і приходив пізній вечір. Я ніколи не питала Колю, чого він приходить так пізно до мене, бо вважала, що він завалений роботою і тільки під вечір звільняється. Серце стискалося від болю і образи, бо свідомість так швидко робила висновки не на користь коханню до Миколи.