Глава 33

Глава 33

          Сюрприз. Що за сюрприз приготував для мене Микола?

          Це питання мене мучило цілісінький день. Відповіді не могла знайти. Здогадатися теж не спромоглася. Я ж не настільки добре знаю Колю, щоб припустити, що він таке вигадав.

          Може, кудись поїдемо з ним? На тій його жахливій таратайці, що гарчить, як ранений дракон-астматик. Сьогодні ж свято, може концерт в райцентрі якийсь організували? І ми туди поїдемо? А що раптом, Микола вирішив мене в ресторан запросити? Хоча, про який ресторан я говорю! Кафе — це максимум, що тут мені світить. Та й кафе теж буде не погано.

          А ще може бути нічний клуб. Він ж ввечері прийде, як завжди. Може і на активний відпочинок мене поведе. Уявила Миколу в клубі і ледь не поперхнулася чаєм від сміху. Ні, він точно не до такого відпочинку. Не в’яжеться в мене Коля і ритмічні танці, хоч убий. Мені здається, він і танцювати не вміє. А востаннє, певно, танцював у дитячому садочку на святі Миколая.

           До вечора я вже стільки варіантів перебрала, що сама себе заплутала і тим самим додала собі хвилювань. Була в мене навіть думка, що Микола вирішив подарувати мені смартфон. І знаєте, ще навесні я такому подарунку зраділа. Але не зараз. Я б краще воліла провести з ним час удвох. Романтично. Так, щоб запам’яталося на все життя. Особливо.

          Коли за вікном запанувала ніч, а бабуся вже давно лежала у своїй кімнаті в ліжку, моє хвилювання почало стрімко зростати. Я  навмисно не переодягнулася з плаття, бо плекала надію, що той сюрприз, що чекає на мене – щось урочисте і має бути обов’язково святковим.

          Вже в який раз стояла перед дзеркалом і перевіряла свій зовнішній вигляд. Якраз причісувала волосся, як почула, що в шибу влетів камінчик. Серце йокнуло. Микола! Ох, хвилювання напало на мене, як дикий звір на здобич – в одну секунду і мною почало калатати. Аж кінчики пальців затремтіли.

          Фух, Зая! Заспокойся. Зробила декілька глибоких вдихів, щоб вгамувати тремтіння і нерви. Вийшла крадькома з хати, не створюючи зайвого шуму і одразу попала в міцні обійми Миколи.

          — Привіт, Зайченя! — прошепотів він. Його мускулисті руки обхопили мою талію, а м’які вуста закарбували гарячий поцілунок на моїх. Ох!

          — Привіт, — промуркотіла від задоволення, обвивши широку шию хлопця. Він був одягнутий, як зранку, тільки поверх сорочки накинув легку куртку. Ковзнула долонями до плечей і наткнулася на лямки. Рюкзак? Цікаво. — А що там у тебе? — зазирнула за спину.

          — Зараз побачиш. Якщо скажу – то вже не буде сюрпризом, — з усмішкою на устах промовив Микола і хитро примруживши очі. — Ходімо, — він взяв мене за руку і ми вийшли на дорогу.

          — Куди йдемо? — не могла справитися з цікавістю, яка просто перла з мене монтажною піною. — І що в твоєму рюкзаку?

          — Ох, Зайченя, яка ж ти невгамовна, — розсміявся Микола. — Потерпи п’ять хвилин, я тебе прошу.

          Його рука лягла мені на талію і хлопець притиснув мене до себе. Поцілував у волосся, а потім знову взяв за руку.

          — Окей, п’ять хвилин потерплю, то вже не так довго, — погодилася і взялася здогадуватися, куди ж ми направляємося.

          Насправді, я не змогла сконцентруватися на жодній думці. Бо вони, як блохи, скакали в моїй голові через хвилювання. Я судомно намагалася пригадати місця, де ми вже з Миколою бували і куди б він мене міг повести. Поглядала на нього крадькома, але його обличчя не виказувало нічого. Теж мені, таємний агент під прикриттям! Як він може бути таким спокійним? А я ледь нігті не гризу. Якби не тримав мене за руку – точно б вже пальці в роті тримала.

          В густій темряві ночі помітила, як щось яскраве майорить вдалечині. По мірі наближення до джерела світла, починала здогадуватися, куди ми йдемо. А коли ми піднялися на пагорб і перед очима з’явилася кришталева поверхня озера, мої здогади підтвердилися. От Микола хитрун! Повів мене манівцями, щоб я заплуталася. Цієї дороги я не знала і тому на початку не підозрювала, що ми крокуємо в бік озера.

          Загравою виявилося багаття, що палало на берегу. Його помаранчеві язики стрибали в повітрі, розкидаючи маленькі іскорки довкола, що злітали у небо.

          — Це ти запалив вогонь? — запитала здивовано, коли ми підійшли ближче. Характерний звук потріскування сухих гілок, що димилися у вогні створював особливу атмосферу.

          — Так, — кивнув Микола і скинув зі спини рюкзак.

          — Так красиво, — милувалася багряними вогниками і не могла відвести погляд. — Який приємний сюрприз, — відвела погляд і подивилася поверх вогню на Миколу. — Дякую!

          — Е-е-е, це ще не весь сюрприз, — сказав він, а я здивовано підвела брови.

          Він розсунув блискавку на рюкзаку і вийняв звідти плед. Розстелив його неподалік від вогню. Слідом з нетрів рюкзаку з’явилася пачка шоколадних цукерок, пляшка вина і дві склянки. Це особливо вразило, бо не побачила огидні пластикові стаканчики. Спостерігала за Миколою і не могла приховати свого здивування. Приємного здивування.

          Наприкінці з рюкзака чоловіча рука витягнула…фотоапарат. Я аж рота роззявила.

          — Поки ти не почала засипати мене питаннями, чи ще гірше – сваритися чи обурюватися, хочу тобі розповісти дещо про себе.

          Микола подав мені руку, щоб я підійшла до нього. Що я і зробила. Потім він скинув взуття і ступив на покривало. Я теж так зробила. Ми присіли ближче до вогнища. Він одразу притулив мою спину до своїх грудей і обхопив руками, міцно стискаючи у своїх обіймах. Потилицею відчувала його подих ззаду на шиї. І це було так особливо й тремтливо, що хвиля сиріт прокотилася тілом.

          — Знаєш, Лялю, я хлопець з села, роботяга. Маю трактор, працюю в полі і все таке інше. Ніхто не здогадується, що в такому кремезному хлопцеві всередині живе творча особистість, — він замовк на певний час, а я не чекала на продовження його розповіді. — Я бачив, як ти здивувалася, коли побачила фотоапарат. Знаєш, дуже люблю фотографувати. Робити креативні й атмосферні фото. Але їх ніхто не бачив і про це ніхто не знає. Тобто, не знав. До тепер. Я тебе як побачив вдень — таку красиву й неперевершену, у вишиваній сукні, аж дар мови втратив.