Глава 32

Глава 32

          Друга половина липня відзначилася зливами і похмурою погодою. Дощ накрапав ледь не щодня, подекуди змінюючись страшенною спекою. Відчуття, наче перебуваєш в парній, не полишали. Погода влаштувала мешканцям Високогірців американські гірки. Чередувала протягом дня сонце і дощ. Бабуся жалілася на погане самопочуття і часто приймала ліки. Воно і не дивно. Навіть мені було важко витримати такі перепади температури. Що вже казати про стареньку.

          Серпень приніс довгождану суху погоду. Настав час збирати врожаї деяких овочів і фруктів. Щодня було вдосталь роботи. Я привчилася прокидатися без будильника і рано. Ще живучи в Києві мій день не починався раніше десятої години. Зате тепер мене вже і о сьомій у ліжку не знайдеш. А що саме головне, бабуся не змушувала мене так рано прокидатися. Я сама себе привчила до такого режиму. І із задоволенням полегшувала життя бабусі своєю допомогою.

          Але ні гарна погода, ані краще самопочуття бабусі не тішили мене так, як наші побачення з Миколою. Моє сердечко співало пісні, як весело щебечуть пташки на весні. З обличчя не сходила усмішка і все мене тішило. Я почувала себе самою щасливою дівчиною на світі. Ніщо не могло зіпсувати мені настрій, адже коли на душі квітнуть квіти і горить різнобарвна веселка, то і на світ ти дивишся іншими очима.

          Той день я запам’ятаю на все своє життя.

          Прийшло свято Медового Спаса. І хоч я донедавна ні разу не чула про нього, з розповіді бабусі, зрозуміла, що це дуже велике релігійне свято. Зранку бабуся гарно вдягнулася і мені наказала одягти ту сукню в маки, яку вона подарувала. Ми взяли плетений кошик з вербової лози, склали туди яблука, груші, виноград, сливи і пішли до церкви, щоб освятити фрукти. Навіщо це роблять, я мало розуміла. Я просто пішла з бабусею по її проханню. По її словам, сьогодні всі мешканці будуть в церкві і буде соромно перед сусідами, якщо мене не буде з нею. Довелося погодитися. А ще я дуже хотіла черговий раз зустрітися з Миколою. Тож збиралася до церкви, як на побачення. Красиво вклала волосся в широкі локони, підмалювала вії тушшю, нанесла блиск на губи. До плаття взула чорні босоніжки, які просто ідеально підійшли.

          Крутилася  перед дзеркалом і не могла собою налюбуватися. Очі аж світилися, таким чудовим в мене був настрій. Уявляла, як справлю враження на Миколу. Дуже вже мені хочеться сподобатися йому. Він мене зазвичай бачить щодня в шортиках і футболці, або в сарафанчику. Такий собі буденний зовнішній вигляд, без особливої зачіски чи макіяжу. Я настільки відвикла за літо бути собою і не ховати себе під косметикою, що тепер, дивлячись на себе в дзеркало «при повному параді» не впізнавала сама себе. А ще зовсім недавно мейкап був для мене щоденним обов’язком. Я навіть ранішні сторіси знімала тільки після того, як підфарбую очі і губи. І робила вигляд, наче щойно прокинулася вся така гарна і свіжа.

          Дивно, як людина вміє швидко пристосовуватися. Коли приїхала у Високогірці, була шокована, що всі зручності на вулиці, а митися мені доведеться в мисці. Та за певний час звикла і почала ставитися до цього по-філософськи. Якщо є речі, які ти не можеш змінити, то краще змінити своє ставлення до них. Змирися і живи далі. Так я і зробила. Звиклася. Як і з тим, що в селі немає розваг, у мене немає смартфону і виходу в Інтернет. Виявляється, кінця світу не станеться, життя не закінчиться, якщо пожити поза всесвітньою мережею деякий час.

          — Ларисо, ти готова? — почула з-за дверей бабусин голос. — Давай швидше, не гоже спізнюватися на службу.

          — Вже йду, — гукнула їй у відповідь, почепила сережки і ще раз оцінила свій вигляд. Дуже навіть симпатично виглядаю. Зовсім не провокативно, а навпаки - і привабливо. Всміхнулася своєму відображення і вийшла з кімнати.

          Вийшла з кімнати і попала під бабусине пильне око. Вона оцінувально оглянула мене згори до низу і схвально кивнула. Цього було достатньо, щоб підтвердити мою думку, що я не втратила відчуття смаку, поки сиджу в глухомані.

          Я взяла кошик з фруктами і підхопивши бабусю під руку, ми пішли в бік центру, де красувалася золотистими куполами стародавня церква. За цей час, що я гостюю в Високогірцях, я вже звикла до пильних поглядів їх мешканців. Найактивніше було одразу по моєму приїзді. Всі хотіли познайомитися з онучкою старої Зайчихи (боже, як мене бісить, коли так кажуть на мою милу і добру бабусю, грррр!). Всі знали, що до неї вже який рік ніхто не навідується, ані син, ані невістка з онучкою. А тут сталася подія на все село! Приїхала я!))) Не знаю, що тут такого. Може всі так звертали на мене увагу, бо село маленьке, нових облич ніхто не бачить, а як тільки хтось з’являється на горизонті – одразу вся увага концентрується на тій людині.

          От і зараз, коли ми зайшли за високі металеві ворота церкви, на нас одразу почали повертатися голови всіх прихожан. Але мене вже це не бентежило, як раніше. З усіх боків чулося «Слава Ісусу Христу» і «Дай боже!». Я ввічливо всміхалася і відповідала, як навчила мене бабуся.

          Скажу чесно, до церкви я попала вперше. І не скажу, що піймала якийсь кайф, слухаючи тужливі і протяжні завивання священика. Така собі розвага. Стояла в натовпі і від нудоти роздивлялася всіх присутніх. А потім згадала, що і Микола теж тут має бути і почала шукати його очима поміж інших. Раптом відчула на собі важкий і неприємний погляд. Такий токсичний, що аж шкіра почала свербіти по всьому тілу. Озирнулася і побачила гнівний погляд Богдани. Аааа, все ясно. От хто мене свердлить лютою ненавистю. Яка ж вона жаба! Хоч красива на лице, але якась така зла, аж нудить від неї. Фу!

          Відвернулася, щоб не бачити її зневажливого й осудливого погляду, але за секунду до мене дійшло: якщо там Дана, значить там і Микола десь з нею. Повернула голову, щоб відшукати його. І дійсно. За секунду помітила його чорну густу чуприну і карі очі. Серце враз заколотилося від хвилювання й радості. Якось пофіг стало на Дану і її отруйний погляд, який вона не зводила з мене. А коли Микола подивився в мій бік і подарував мені усмішку, я взагалі потанула. Не могла стримати своєї радості і легенько помахала йому рукою.