Глава 26

Глава 26

          Добре, що сьогоднішня ніч видалася місячною і я могла бачити, куди йду. Інакше б побила собі коліна, йдучи в темряві по селу. Бо ж жодного ліхтаря по дорозі до магазину не було! Як так можна взагалі? Тутешні мешканці що, з приходом ночі на двір не виходять чи що? В деяких хатах горіло світло у вікнах, а от на вулиці жодної живої душі. Цікаво, а де тут молодь тусується? Треба в Христі поцікавитися, куди вона ходить з тим своїм Василем. Така малявка, а вже має хлопця. Шустра мала.

          Йти порожньою вулицею та ще й ще самою стрьомнувато, скажу я вам. І хоч розуміла, що на мене ніхто не нападе, але все-рівно відчувала внутрішнє напруження. Та й йшла я не в гості до Кролів, а збиралася без дозволу проникнути в Миколин магазин і скористатися чужим телефоном без дозволу.

          Біля магазинчику зупинилася і сховалася в тіні. Над входом висіла лампочка, яка ледь жевріла. Навколо тиша і спокій. У вікнах темно. Озирнулася на всі боки, щоб переконатися, що мене ніхто не запалить. Ох, і що я собі таке вигадала? Ладно, була-не-була! Швиденько залізу всередину, пошуріку промоніторю Інстаграм і втечу звідси. Ніхто й не помітить моєї присутності.

          Все, пішла. Натягнула капюшон, наче я якійсь злодій, і підійшла до дверей. Смикнула за ручку, але виявилося, що вони зачинені. Блін. І що я собі думала? На що сподівалася? Що Коля залишить двері в магазин відчиненими? Доведеться спробувати зайти туди ззаду, з підсобки. А для цього треба потрапити на задній двір Миколиного будинку. Значить, полізу через паркан.

          Подолати цегляний паркан не склало труднощів. Тим більше, що він був зроблений з якимись випуклостями, на які чудово вмістився носок мого кросівка. Вже за кілька хвилин я обережно спустилася на землю і завмерла. Прислухалася чи нікого немає. Тиша. Можна йти. Підійшла до дверей і натиснула поволі на ручку. І двері піддалися! Юху! Бінго! Відчинено!

          Всміхнулася власній везучості і зробила крок вглиб магазину. Але ж і темінь тут. Нічого не видно. Навпомацки просувалася вперед, згадуючи де і що розміщено. Добре, що за дня я тут була і тепер пам’ятаю, куди мені рухатися.

          Телефон Христі так і залишився на прилавку, де я його останній раз бачила. Взяла такий жаданий гаджет в руки й глибоко вдихнула. Так, спокійно, Ляля. Щось я не на жарт розхвилювалася. Долоні спітніли, пальці тремтять, серце калатає в шаленому ритмі. Воно й не дивно. Мало того, що пробралася потайки на чужу територію, так ще й нарешті мені до рук телефон потрапив! Ох, якщо чесно, я навіть боюся зазирати на свою сторінку.

          Фух, все. Швиденько перегляну, що там, напишу коротенький пост і втечу звідси, наче мене й не було.

          Як я і думала, мій Дірект просто розривався від кількості повідомлень. Перечитувати всі немає часу. Зроблю селфі і закину його в профіль. Ввімкнула фронтальну камеру, налаштувала спалах і зобразила на обличчі широку усмішку. Так, поглянемо, що у мене вийшло. От чорт! На задньому фоні стелаж з майонезами! Треба вийти на вулицю, сфоткатися хоча б на фоні паркану. Зробила кілька дублів, щоб вже напевно обрати один найкращий. Цегла позаду краще дивиться, ніж майонез «Торчин Європейський»)))

          «Привіт, мої пухнастими! Скучили за вашою Зйкою?)) Я от дуже сумувала за вами! В мене зараз літні канікули і тут, де я знаходжуся, поганий зв’язок. По можливості буду писати, кидати фотки з відпочинку, щоб ви не забули вашу Лялю)) Цьомки носики»

          Все, тепер можна спокійно видихнути. Пост зробила, ще закину декілька фоток в сторіс і можна валити звідси.

          Відвела очі від телефону, щоб перевірити обстановку. Нікого. Як була сама на задньому дворі в Миколи, так і залишилася. Це добре. Є можливість всипати перцю своїй агентці. Бо я так з нею і не договорила. Тому просто зайшла на сторінку до Ангеліни, щоб написати їй повідомлення й оторопіла.

          А це що ще за новина?! Мої брови покинули звичне їм місце і полізли кудись на маківку. Катька, щоб її, висіла на шиї у Ромео Віша і шкірилася на всі тридцять два. Поруч стояла Келлер, з гордовитим поглядом, заклавши руки на грудях. Під фоткою красувався надпис: «Нове обличчя «Фешн Стайл». Стоп, що?! Катка впахалася на моє місце?!

          Від побаченого коліна затремтіли й підкосилися ноги. Притулилася спиною до холодної цегли паркану і поволі сповзла донизу.

          Образа почала душити, а сльози заповнили очі. Як вона так швидко знайшла мені заміну?! ЯК?! У мене ж контракт! Відчуття зради боляче різонуло глибоко в грудях. Затулила долонями обличчя й розревілася. Правду казала мама. Вони всі штучні! Несправжні! Мнимі друзі… Божечки, як же ж погано на душі. Тепер точно не залишилося сумнівів, що Ангеліна підставила мене в той вечір. Надурила мене, як малолітку з тим прямим ефіром і оголошенням заручин. А я, як дурепа, піддалася її вмовлянням!

          Несподівано моїх пальців торкнулося щось холодне й вогке. Прибрала руки від обличчя і побачила навпроти величезну голову Джека. Чорні очі не зводили з мене погляду і уважно розглядали непрохану гостю.

          — Ох ти ж божечки! — відсахнулася від собаки і неочікувано приземлилася на землю п’ятою точкою. — Джек! Йди геть! Геть! — прошепотіла. Тільки б він мене не вкусив. Страшно бачити здоровенного пса за двадцять сантиметрів від себе.

          Але Джек не збирався нікуди йти. Натомість він так сильно гавкнув, що я аж здригнулася.

          — Та тихо ти! Прошу! Не гавкай, чуєш? Я тобі завтра молока принесу. Ти ж любиш.

          Джек схилив на бік голову. Секунду помовчав, а потім зайшовся безупинним гавканням. Чорт! Він ж так всіх розбуде в хаті! Що робити?! Я порухатися боюся, не то що тікати.

          — Чого ти так розійшовся, Джеку? — почула знайомий голос Миколи. Він ввімкнув світло і одразу на задньому дворі стало все видно. — Ляля?!

          Підняла голову й зустрілася з ним поглядом.