Глава 25

Глава 25

          Не скажу, що робота у магазинчику Миколи видалася аж вже дуже важкою. Але іншу половину дня я провела на ногах і в нахилах вперед. Такий собі фітнес з навантаженням сільського розливу. До вечора з’явилася втома, від незвички. Ноги гуділи, спина нила. Та не дивлячись на дискомфорт, я чемно допомагала розкладати товар по поличках, холодильниках й прилавках. Микола пильно спостерігав за мною тільки спочатку, а потім тільки давав настанови що й куди класти.

          А ще кидав в мій бік не двозначні погляди. То на ноги задивлявся, то зі спини. Я ж то не тупа, розумію, що мій відвертий одяг приваблює. Бабця мала рацію. Тут в селі так одягатися не можна. Хлопці не розбещені такими відвертостями. То у нас, в Києві, вже нічим не проймеш. Ходи хоч голяка – ніхто не зверне увагу. Хіба подумають, що божевільна.

          Микола в черговий раз ковзнув поглядом по моїй фігурі. Затримав його на кілька секунд, а потім швиденько відвернувся. Думав, що я не помічу його зацікавлених поглядів? Наївний.

          — Фух, не знаю, як ти, а я вмираю від жари, — мовив хлопець і з цими словами стягнув з себе футболку. Я якраз несла з підсобки цілу купу запакованих макаронів. Тримала на руках пірамідку з целофанових пакунків, як найдорожчий скарб.

          Божечки ти мій! Коли побачила оголений торс Миколи, то від несподіванки аж завмерла на місці. Розглядала рельєфні мишці на животі, накачані біцепси рук, широку грудну клітку й не могла відвести погляду. Ох, який він красень! Ще ні разу не бачила на свої очі таку атлетичну фігуру. Вау, просто! Мені й тепер самій спекотно стало від такої гарячого чоловічого тіла! Фуууух! Викликайте пожежників! Ляля Зая вся горить))))

          Стояла і витріщалася на Колю, як на музейний експонат. Він як статуя грецького бога, чесне слово! Руки почали втомлюватися від ваги й затремтіли. Верхня пачка зісковзнула й з шумом впала на підлогу. Упаковка тріснула й ріжки розсипалися мені під ноги.

          — Айяйяй! — крикнула, бо й інші пачки почали зісковзувати. Незграбно намагалася не дати їм впасти. Зі сторони мала вигляд жалюгідного жонглера.

          — От чорт! — почула голос Колі і він вмить опинився біля мене й запобіг падінню всіх інших макаронів. Стримав їх широкими долонями. Забрав всі й переклав на прилавок, звільняючи мене від їхньої ваги.

         Опустила голову й з сумом поглянула на підлогу. Блін, знову я зафейлилася. Якось невдобно вийшло(((

          — Бачу, що ти вже втомилася.

          — Угу, — кивнула. — Руки болять.

          Ага, руки! Канєшно) Ну, не буду ж я казати, що задивилася на його красиве тіло і мене повело? Краще збрешу.

          — Досить вже з тебе, — сказав Микола, а я підняла на нього очі. Він всміхався. — Я й так думав, що ти втечеш через тридцять хвилин. А ти он, аж до вечора затрималася. Дякую за допомогу, Зая.

          Він простягнув руку і я потиснула її. Помітила, як він на кілька секунд затримав погляд. Вивчав мене, роздивлявся з цікавістю. Відвела очі, бо щось стало ніяково. І чого це я? Він не перший, кому я сподобалася. Давно звикла ловити на собі зацікавлені погляди хлопців. І раніше байдуже до цього ставилася. А от від Миколиних очей мене мотлошить зсередини. Дивні відчуття такі.

          — Ходімо, я тебе проведу під хату. Щоб Штефка не сварилася на тебе.

          Схопив футболку й позбавив мене зніяковілості. Бо його статура будоражила мою дівочу сутність. Блін, а він капець який сексі! Так, Зая. А це що ще за думки? Знаєш хлопця від сили один день, а вже оцінюєш його, як сексі!

          — Тримай гроші, віддаси бабусі за молоко. А я тим часом візьму відро й пшоно.

          Запхала гривні в задню кишеню і поки Коля порався за прилавком, відмітила, що смартфон Христі так і лежить на поличці. І коли ми виходили, Микола його не забрав, а так і залишив всередині магазину. Хм.

          На село вже почали насуватися сутінки. На відміну від міста, тут темніє значно раніше. Навкруги високі гори, густі ліси. А ще звичних стовпів з ліхтарями немає, які б освітлювали вуличку. Сірі хмари застелили блакить небосхилу. Денна спека зійшла і на плечі опустилася така бажана прохолода. В повітрі гарно пахло свіжістю і хвоєю. Тут повітря інакше, не таке, як в Києві. Дихається легше, вільніше. Хочеться робити вдихи на повні груди, аж до запаморок.

          — Христя так і не приходила? — поцікавилася, поки ми йшли ґрунтовою дорогою. Намагалася ступати обережно, бо вже почало темніти.

          — Та де там! — відмахнувся Микола. — Погнала, як ошпарена, на кавалєрку до Васьки. Дістане, як повернеться.

          — Так ти б їй зателефонував чи що, — я майстерно зіграла дурочку, наче я не знала, що її телефон в магазині на прилавку.

          — Так вона ж його навмисно залишила. Щоб я її не діставав. Знає, мала шмаркачка, як уникати мене.

          — А чого ти за нею дивишся? Нехай мама чи тато нею займаються.

          — Немає їх тут, за кордоном на заробітках. А я за своїми дівками приглядаю. Богдана то гонориста, не бачить собі пари серед сільських хлопців. Ні з ким не водиться. А от Христя… — Микола зітхнув.

          — А що Христя? — не розуміючи, що він має на увазі, спитала.

          — Христя ще мала, от що Христя. Зарано їй про хлопців думати, — буркнув він.

          Отакої. То виходить, що Коля за старшого в сім’ї Крілів. Цікаво. А мала користується тим, що батьків немає та й шастає, куди собі хоче. І не хоче слухати старшого брата. Тепер зрозуміло, чого він так вскипів, коли вона втекла. А я думала, що то він на мене розізлився.

          — Дякую, що провів мене, — сказала, коли ми дійшли до воріт.

          Хотіла зупинитися, але Микола, як в ні в чому не бувало, відчинив хвіртку і зайшов на територію бабусиного подвір’я. Я тільки брови підвела у здивуванні. Стояла й дивилася, як він пройшов до ґанку і піднявся сходами. Ну, окей. Поспішила за ним і ми разом зайшли у хату.