Глава 24

Глава 24

          Повертатися до Миколиної крамнички бажання ну от взагалі немає. Не те що, зеро, взагалі мінус в двадцятій степені. І не тому що він мене нервує чи щось таке. Просто зараз буду виглядати як дурочка в його очах. Ну, а як мене ще назвати? Забула прохання бабусі про пшоно, порожнє відро теж забула. Та й до того ж мушу з ним якось домовитися, щоб дав мені гроші за молоко. Хоч я його розлила. А як ще я ті гроші можу отримати, як не відробивши у Миколи? Почити я не маю в кого. Тож де ще їх узяти? От-от. Ніде.

          Я б могла зізнатися бабусі Стефанії у своїй незграбності, але упевнена, що вона засмутиться. Так не хочеться, щоб вона думала про мене, що я столична криворучка. Хоча я сама такою себе вважаю((( Ех….

          Навіть не знаю, як я проведу цілісіньке літо в селі, якщо я в перший же день так знатно облажалася.

          Як я хочу додому! В свою кімнатку, у своє звичне життя! А не оце все! Як повернуся – одразу подамся у пошуки квартири. Досить з мене життя з батьками. Набридли їхні вказівки й нагляд. І особливо невдоволення моїм життям в соціальних мережах.

          Єдине, про що тривожуся – щоб Ангеліна не звільнила мене за час моєї відсутності. Не замінила мене кимось іншим. Кетрін, наприклад. Та ні. Не думаю, що мала потягне мою планку. У неї хоч і фігура класна, але відчуття смаку відсутнє на всі сто відсотків. Якби не Елька з його прискіпливістю, дівчина б мала вигляд міського божевільного.

          Блін. Цікаво, як там Елька? Тільки за ним одним сумую. Більше ні за ким. Ангеліна, Віш, Кетрін… Ними я так не дорожу, як дружбою з Ельдаром. А тепер я пропала безвісті. І жоден з них не знає, де я і що зі мною. Ще на такий довгий період я ні разу не зникала. Та я взагалі ЖОДНОГО разу не зникала. Увесь час була на зв’язку. Та якщо вибрик з Вішем – її рук справа, то я це так просто не залишу. Вимагатиму підвищення зарплатні, як мінімум вдвічі! Нехай думає наступного разу, перш ніж робити з мене посміховисько!

          Так і дійшла до Миколиного магазинчику занурена у власні думки. Навіть не помітила, як минув шлях. Підійшла до дверей і відчинила їх. Стукати чогось не стала. Наче до себе додому прийшла. Вперше так в наглу ломлюся в чужу власність. Напевно, то село на мене так впливає. Помітила, що тут всі так роблять. Просто заходять до хати і все.

          Магазин виявився не замкненими. Але й Миколи я не побачила. Та вже за кілька секунд він вийшов з підсобки, тримаючи на плечі мішок з мукою.

          — Ти? — його чорні брови метнулися догори. Він не приховував свого здивування. — Неочікував тебе побачити тут знову.

          — Еееем, я відро забула, — розгублено промовила, спостерігаючи за хлопцем. Він скинув мішок в кут і в повітря здійснялася хмара білого диму. — І пшоно, — додала так само невпевнено.

          Микола поглянув на мене все ще здивованим поглядом, протер спітніле чоло й підійшов до прилавку. Взяв дві пачки крупи, поклав їх у відро і простягнув мені.

          — Тримай, — я взяла в руку відро. — Скільки з мене?

          — Ніскільки.

          — Всмислі?! — тепер прийшла моя черга дивуватися. — Мені бабуся гроші дала, сказала купити, а не випросити у тебе задурно пшоно.

          — Віддаси бабусі. І от, дай ще їй це, — він витягнув з задньої кишені шортів гроші і дав мені. Я стояла і кліпала очима, не розуміючи, що відбувається. — За молоко.

          — Коля, так не піде. То ж я розлила молоко, і я мушу ті гроші відробити. А не ти мені їх будеш дарувати. Мені не потрібні подачки! — з гоноровим тоном промовила, не зводячи очей з парубка.

          — Добре. І що ти пропонуєш? — Коля заклав руки до кишень.

          — Давай я тобі допоможу все розкласти? Ти тільки не нервуй, окей? Христя мене попросила, щоб я замість неї тут залишилася. Я погодилася. А ти скипів. Хоча я не розумію, чому і через що.

          — Бо моя Христя – уміла пройдоха. Ще та лисиця. Я її добре знаю, як і всі її штучки. То вона тебе може обдурити, а зі мною такий номер не прокатить.

          — Ти не розумієш, вона ж не просто так пішла. У неї…ееее… особлива причина. Дівоча, — сказала й відчула, як від сорому мої щоки почали горіти вогнем. Капец! Я ще ні з одним хлопцем не говорила на тему особливостей жіночого організму.

          — Та знаю я ту причину! Вона до Васьки погнала! Так он летіла, що телефон забула! А оте, що вона тобі наплела – то хіба тільки ти повірила. Зая, ми в одному будинку живемо і я добре орієнтуюся, коли до неї приходять оті особливі дні.

          От же ж Христина! Мала коза! Обдурила мене, як малолітку! Розсердилася на неї, як нещодавно злилася на її брата.

          — Ну, так що? — не виказуючи свого обурення запитала в Миколи. — Я залишаюся? — всміхнулася хлопцю, щоб розтопити його невдоволення молодшою сестричкою.

          — Добре, — подобрішав він. — Мені допомога не завадить.

          А мені стане в пригоді телефончик малої брехульки! Кинула короткий погляд в бік прилавку і побачила омріяний гаджет! Нарешті! Я зможу перевірити свій профіль в Інстаграмі! Ура!