Глава 21

Глава 21

          Ну коли вже скінчиться ця непруха?! Стояла на карачках, як той Миколин собака, що мене так налякав. Тільки що залишилося дупою повихляти, як оте бурмило. Саме через те волохате чудовисько я тепер бачу перед очима ноги хлопця у гумових чорних шльопанцях. Блін, оце я феєрично опозорилася. Добре, хоч не перед камерою і не на весь Інтеренет. Як ото з тим Ромео «гівнюком» Вішем! Тут тільки Микола і його Джек бачать мене у незручному положенні.

          — Тобі допомогти? — почула над головою голос Кріля.

          О, ти глянь, який джентльмен знайшовся! Сільського розливу і не першої свіжості! Замість того, щоб справді допомогти, він запитує. От бовдур!

          — Собаці своїй допоможи! — огризнулася злісно. — Через твого вовка я усе бабусине молоко розлила. Бляха! Вона тепер засмутиться через це.

          Сіла дупою на сходинку і затулила долонями обличчя. Від образи і розпачу стало жах як погано на душі. Сльози самі по собі полилися з очей, а з грудей раз у раз вихоплювалися важкі схлипи. От якого фіга я така непутяща? Бабуся попросила тільки віднести молоко, а я його примудрилася розлити. І як тепер бути?

          Несподівано відчула, як щось мокре і шершаве пройшлося по моїм пальцям. Прибрала руки від обличчя і тієї ж секунди собачій язик пройшовся мені по губах і носі, залишивши на них рясні слиняві сліди. Фууууу! Ще цього мені не вистачало! Гидота! Обтерла рукою обличчя від собачого слизу. Ой, божечки! А запах, запах-то який! Мене зараз знудить…Розплющила очі і побачила перед собою здоровенну чорну собачу мордяку і яскраво-рожевого язика, що висів з його відкритої пащі. Пес стояв так близенько переді мною і дивився на мене, не відводячи очей. Я внутрішньо напружилася, бо відчула небезпеку у його особі.

          — О, диви, Джек вибачення у тебе просить, що налякав, — сміючись, промовив Микола. — Та не бійся ти! Бачиш, він хвостом виляє. Хоче подружитися, — хлопець сів поруч зі мною на сходинку і протягнувши руку до собаки, потріпав його за вухом.

          — Та що не бійся? — емоційно вигукнула. — Мені, блін, від бабусі влетить!

          — Влетить – точно. Бабця Штефка дає молоко, щоб я його продав на базарі в райцентрі. І має якусь копійку з нього до пенсії. Вважай, що лишила стареньку без її сто гривень.

          — Уууууу, — завила з розпачу і схопилася рукою за чоло. — Бліііін, Коля, що ж тепер робити?! Допоможи, прошу!

          — Ну, є один варіант. Але я не знаю, чи ти на нього погодишся…

          — Погоджуся! Кажи! — без роздумів випалила я. Відчула, як всередині запалав вогник надії.

          — Гаразд. Я дам тобі гроші з власної кишені. А натомість ти поїдеш зі мною в район, будеш до вечора торгувати на базарі полуницею. От і відробиш ті гроші. Згода? — Кріль хитро примружився і з єхидною посмішкою на вустах дивився на мене.

          — Я?! Торгувати? На базарі?! — фиркнула і підвела у здивуванні брови.

          Уявила себе по той бік прилавку і мені не сподобалася та картинка, яку я побачила. Так це ж так соромно – стояти і щось там продавати людям, важити, рахувати. Аааа! Ні! Не хочу! А ще згадала, які вічно замурзані руки у тих продавців овочів і фруктів. Жуть. Я за ціле літо не відмию шкіру від того бруду!

          Ну і гад же ж цей Микола! Він навмисно з мене знущається?! Бачу, що навмисно. По його хитрючому обличчі бачу. Падлюка така! Хіба ж так можна? Що він собі думає?!

          Ядерна суміш обурення і гніву запалала в душі і я зчепила зуби, щоб не вчепитися нігтями в його квадратне обличчя. Цей хлопець доводить мене до сказу. То нормальний, то припадочний! Як можна бути таким багатоликим? Грррр! Краєм ока побачила, що Джек не зводить з мене свого погляду. Цікаво, якщо я стукну його хазяїна кулаком по чолі, він на мене накинеться? Але перевіряти таке не найкраща ідея. Важко зітхнула, вгамовуючи злість.

          — Ти навмисно мене тролиш? Так?! Знущаєшся з  мене, бо я не сільська дівка? — підірвалася на рівні ноги і нависла грозовою хмарою над хлопцем. — Веселишся, прікалуючись з мене. Дуже гарно з твого дурного боку!

          Він задер голову, щоб дивитися мені в очі і наші погляди зустрілися. Його карі очі дивилися прямо і в них стрибали грайливі й веселі бісики. Точно, я не помилилася. Він дійсно кепкує з мене і веселиться з цього!

          — Ну, пожартував трішки, — його рот розтягнувся в широку усмішку, яку він вже не міг стримувати. — Та не кип’ятись ти так, Лялька. Чого бушуєш? А про базар я не жартував, якщо чесно. Але якщо ти така гонорова білоручка…

          — Я не білоручка! — заперечила в ту ж секунду. Ще чого вигадав! — Чого ти вчепився в мене? — відчуваючи, що я на межі нервового зриву, я потроху втрачала контроль над своїми емоціями.

          — Взагалі-то, я не договорив, — як ні в чому не бувало продовжив він. Але голос у нього став різким і відстороненим. Усмішка з губ щезла і з’явився серйозний вираз обличчя. — Так от. Я взагалі можу тобі тих грошей не давати і ніяк не допомагати. І вирішуй свою проблему самостійно.

          Я відвернулася від нього і склала руки на грудях. Зарозумілий селюк! Ось хто цей Микола Кріль. Зараз я на нього страшенно зла і в іншому випадку послала б його на хутір метеликів ловити. Але, блін. Не в тому я положенні, щоб вимахуватися. Накосячила – то треба виправляти.

          — Гаразд, поїду я з тобою на той довбаний базар, — промимрила впівголоса. Обернула голову і кинула через плече. — Тільки бабусю попереджу. Бо вона на мене чекає, щоб пообідати. А ще б я не відмовилася від гумових рукавичок.