Глава 17

Глава 17

         Зрештою, піддавшись шаленому пориву, я одним ривком вихопила телефон з Христининих рук.

         — Ей, ти що твориш? — обурилася мала і спробувала забрати у мене телефон. Оце вже ні! Нізащо не віддам! Відвернулася до неї спиною, щоб та не мала змоги досягнути рукою.

         — Тобі що, шкода?! — ухиляючись від її цупких пальців, вигукнула я. — Мені на хвильку, тільки в Інстаграм зайду!

         — Віддай негайно! Крадійка! Віддай! — закричала Христя і схопила мене за волосся.

         — Аааааа! Відпусти мене! — шкіра голови враз запекла вогнем. Чорт, як болить! — Пусти волосся, ненормальна!

         — Це ти ненормальна! Віддай телефон кажу! — вона дужче потягнула мене за волосся. — Інакше станеш лиса! Віддай! — з усієї сили шарпнула мене Христя, а я аж застогнала.

         — Стоп! СТОП! Що це ви тут влаштували?! — грізний голос Миколи змусив нас завмерти. — Припинили негайно!

         Він підійшов і з силою висмикнув руку Христі від моєї голови. Частина волосся залишилася між її пальцями. От коза! Я тобі ще помщуся! Гімнючка мала!!!

         — Ця прибацана вкрала мій телефон! — закричала вона і тицьнула пальцем в мій бік.

         — Нічого я не крала! Взяла ненадовго! А ти битися полізла! Скажена! — злісно дивлячись в її бік обурилася я.

         — Годі! — крикнув Микола, висмикнув телефон сестри з моїх рук і віддав його їй. — Не хочу навіть вникати, що сталося тут між вами! — він подивився насуплено на мене. — Ляля, сідай в машину, —  гримнув він і відчинив дверцята і завмер, очікуючи. Дивився на мене так грізно, що аж не по собі стало.

         Поправила розпатлане після сутички з його молодшою сестрою волосся. Капець, яка вона нарвана! Хто ж то думав, що це дівчисько без грудей полізе в бійку?! Скинула головою і подивилася в бік Христини. Та якраз обтрушувала моє волосся зі своєї руки. Грррр! Як заворожена спостерігала, як воно впало на асфальт, а мала коза скривилася в огиді. Ну, зачекай! Я ще тобі це згадаю! З невдоволеним обличчям сіла на переднє сидіння і заклала руки на грудях. Микола з розмаху хлопнув дверима за мною. Ти диви, який нєрвний тіп!

         — А ти чого стоїш? — гримнув Микола на Христю. — Давай теж дуй в машину!

         Я задоволено всміхнулася. Не тільки мені прилетіло від її брата! Ха! В грудях приємно залоскотало. Почула, як відчиняються дверцята і обернулася назад. Дівчина злісно зиркнула на мене. А я тільки зловтішно хмикнула, але не відвернулася від неї.

         Мене зацікавив Коля. Перевела на нього погляд і спостерігала за тим, що він робить. Він відчинив багажник і почав вкладати туди якісь сумки, коробки і пакети. Спостерігала за ним і не могла зрозуміти, що це він робить. Невже в селі немає магазину, щоб аж так затарюватися? Скинула плечима і відвернулася. Пофіг.

         Не встигнула я відійти від сутички з Хрестиною, як несподівано:

         — Я не поняла, а чого я маю сидіти позаду? — почула незнайомий жіночий голос. Повернула голову до вікна і побачила її – Богдану, старшу сестру Колі.

         Дівчина мала струнку фігуру, яка ховалася під облягаючим трикотажним блакитним сарафаном на тонких бретельках, хвилясте каштанове волосся до плечей, вузьке обличчя з тонкими губами і дуже набундючений вираз обличчя. Вона стояла і спопеляла мене гнівним поглядом, вперши руки в боки.

         З іншого боку почула, як відкрилися дверцята водія. Повернулася на звук. Микола з незворушним виразом обличчя сів за кермо і без жодної емоції в голосі сказав:

         — Дана, не вимахуйся. Сідай давай і поїхали, — він надів окуляри і запхав ключ у замок запалення. — Я вже втомився за сьогодні від цих жіночих вибриків.

         Богдана сіла позаду мене і демонстративно фиркнула.

         — Коля, ти ж знаєш, як я ненавиджу їзди на задньому сидінні! — не вгамовувалася Дана, навмисно розмовляючи з притиском.

         — Знаю. Але за одну поїздку з тобою нічого не станеться, — він подивився на неї через дзеркало заднього виду і закотив очі. Не знаю чому, але мене це розсмішило. Я не стрималася і пирхнула від сміху. Коля поглянув на мене і теж всміхнувся.

         — Я не хочу тут сидіти! — наполягала на своєму вона. — Чуєш! НЕ-ХО-ЧУ!

         — Боже, Дана! Ти нестерпна! — не витримала Христя і подала голос. — Поїхали вже! Бо я зараз задушуся в цій духовці!

         — Мені без різниці де їхати, —  звернулася я до Миколи. — Можу пересісти.

         — Буде дуже добре! — почула ззаду обурений тон його старшої сестри. — Чого це я маю поступатися? Бо приїхала королева зі столиці? Ще чого!

         — Богдано, стули писок! — не втримався Коля і огризнувся. — А ти, — він звернувся до мене, — сиди, де сидиш. Якщо комусь тут не подобається – можу підвезти на автобусну зупинку. Що скажете? Є бажаючі їхати автобусом?!

         Богдана щось буркнула йому у відповідь, але що саме – я не розібрала. Явно щось образливе. А може й взагалі матюк. Христя мовчала. Я теж. Коля проігнорував її, мовчки кивнув, розуміючи, що вже ніхто не сперечатиметься, завів двигун і рушив з місця.

         Що за сімейка? Якісь навіжені ці Кролі! Всі троє! Хоча й Микола став на мій захист. Що мене надзвичайно потішило і навіть здивувало. А от з дівчатами я знатно прогадала. Думала, що буду мати подруг на літо. Ага! Розмріялася! Дулю тобі під ніс Зая, а не друзів!

         Майже годину їхали в повній тиші. В повітрі висіла відчутна напруга. І загострювати конфлікт не бажав ніхто. Всі мовчали і я не відкривала рота. Тільки поцікавилася у Колі, скільки нам ще їхати. «Скоро будемо на місці» — відповів той і більше нічого не сказав. Ну і ладно. Я просто хвилин десять тому захотіла в туалет, але краще вже дотерпіти до села. Не хочу зайвий раз напружувати обстановку. Якісь нервові сестри у Миколи. Ще не встигла з ними познайомитися, як вони мене в штики взяли.