Глава 11

Глава 11

         Його слова змусили мене завмерти. Тарас і раніше не обмежував себе й не відрізнявся особливою манерою спілкування. Вихованість? Ні, не чули. Нахабність – о, так, це його друге «я». Ще в школі він неодноразово затискав мене в кутку при перший ліпшій можливості. Так що я деякою мірою звикла до настирливої наглості колишнього однокласника. Але школу ми скінчили три роки тому, а розпускати руки Мельник так і не припинив.

         — Слухай ти! Ану прибрав свої культяпки з мене! Жити набридло чи як?! — рявкнула і силою відштовхнула обридлого Тараса від себе. — Який ще поцілунок, Мельник?! Поцілуй себе в дупу, поняв!

         — Ляля, я бачив твій вчорашній факап, — єхидно всміхнувся він і обійшов мене ззаду, перегороджуючи собою вихід. Нахилився до мене. — Це просто фіаско, мала! Опозорилася ти знатно! — вишкірився. — Звичайно, я типу співчуваю тобі і все таке…

         — Та мені пофіг на твої співчуття, — урвала його маячню. — Я не за цим сюди прийшла! Краще телефон дай!

         — Дам, — Тарас почав повільно йти на мене, змушуючи задкувати. Зробила кілька кроків і вперлася спиною в стійку. Далі відступати нікуди. Він підійшов настільки близько, що наші тіла торкнулися одне одного. — Якщо зробиш, що я хочу, Зая. І він твій, — він вийняв з кишені смартфон і покрутив ним в руці, навмисно дражнячи мене.

         Мій погляд застиг на його телефоні. Він мені до кольок в животі потрібен! Яка ж ти скотина, Мельник!

         — Я ж знаю, як ти трясешся над своєї репутацією, Ляля, — вів своє далі Мельник і помалу, як у сповільненій зйомці, поклав телефон на стійку. Я слідкувала з цим його рухом. — А те, що вчора зробив Віш… — Тарас скривився і захитав головою. —  Та й ти щось заглохла. Жодного сторіс, жодного поста. Ай-яй-яй, Зая. Твої фанати втечуть до Ромео, якщо не покажешся їм в ближньому майбутньому.

         — Ну і козел ти! — обурено кинула йому.

         — Ха, помиляєшся, красунечко! Я – ні, а от твій Ромео – ще та свиня!

         — Ви одне одного варті! — огризнулася. — Що ти від мене хочеш?

         — Я вже казав, — його рука пройшлася по волоссю і вхопивши одне пасмо, він почав накручувати його собі на палець. — Поцілунок.

         Він пожирав мене хтивим поглядом. Очі блукали обличчям, обзирали тіло. Стулила губи у вузьку смужку. Якщо і цілуватися з ним, то тільки з закритим ротом.

         Окей. За один поцілунок я не вмру. Головне не дихати і не дати йому запхати язика.

         — Добре, — прошепотіла. Тієї ж миті очі Тараса спалахнули і на обличчі з’явилася маска тріумфатора.

         Він обхопив мене за талію і притис до себе. Чорт, як це неприємно і бридко! Ненавиджу себе! Заплющила очі, щоб не бачити мерзенної пики ненависного однокласника.

         Відчула його важкий подих на своїх губах і наступної секунди він припечатався своїми губами до моїх. Фу! Він облизував мене, намагався поглибити поцілунок, але я намертво зчепила зуби, наче мені супер-клея туди налили. Рука хлопця торкнулася дупки і інша полізла до грудей.

         — Відчепися! — залементувала і почала від нього відбиватися.

         — Ну, ж бо, Зайченятко! Не ламайся! Покажи груди! — пихтів урод і намагався забратися мені під шлейки комбінезону.

         — Та пішов ти! — з розмаху вгатила коліном йому в пах.

         — Ах ти ж сучка! — він схопився за ушкоджене місце і зігнувся вдвоє.

         — Озабочений придурок! — крикнула. Розвернулася і пішла на вихід.

         — Я думав тобі допомога потрібна, а ти вирішила продовжити себе топити, — прошипів злісно мені вслід. Вже на порозі озирнулася на нього. — Твоїй репутації кранти! Я про це подбаю!

         — Можеш не напрягатися! Їй і так уже гаплик.

         Різко шарпнула двері і вийшла на вулицю. Козел такий! Мене аж трясло від люті і нервів. От я дурепа! Справжня і що не є натуральна! Дозволила якомусь покидьку поцілувати себе. І заради чого?! Телефону! Позорищє!

         З розгону залетіла в машину і гучно гепнула дверцятами.

         — Поїхали! — випалила на емоціях.

         — Ларо, полегше! — буркнула мама. — Що сталося? Телефон купила?

         — Не потрібен мені такий телефон! Або смартфон, або ніякий! Все! Розмову закінчено! — вирішила не посвящати маму в подробиці ситуації, що склалася в крамничці.

         Мама лишень мовчки скинула брови, подивилася на мене здивованим поглядом, а потім завела двигун і ми поїхали додому.

         Довелося поспіхом складати валізу. Збирала речі і подумки сварила себе за безглузду витівку. От же ж Зая! До чого ти докотилася! Щоки горіли вогнем, щоразу, як згадувала себе і Тараса. Соромно, боже, як ж мені соромно!

         Схопила гамузом всі вішаки з одягом з шафи і жбурнула на ліжко. І що я маю обрати? Якщо мені потрібно все! Ой, як це важко – обмежувати себе в чомусь. Та й ще пристосовуватися до нового життя.

         Коротше, беру самий кращий і гламурний одяг. Яскраве, трендове і блискуче. Не збираюся перетворюватися у сіру мишу! Нехай я і житиму в селі, але ставати нічим не примітною посередністю не хочу. Ляля Зая залишатиметься собою усюди, де б не була!

         Ввечері тато відвіз мене на вокзал і посадив на потяг. Вручив білет і заніс валізу до вагону.

         — Ваааау! Купе! — із сарказмом промовила і зайшла слідом за татом. — А я вже думала, ви мене товарняком, як на Колиму відправити вирішили. А тут – купе! Низький вам уклін, — театрально зігнулася вдвоє.

         — Люба, припини, — мовив м’яко батько і  заклав мою сумку під нижню лавку. Таке собі своєрідне відділення для багажу у потягах, якщо ви не знали. — Звісно, що купе. Завтра зранку прибудеш до Івано-Франківська. Там тебе зустрінуть.

         — Хто? — тут мені стало самій цікаво.

         — Не знаю. Мама, тобто, бабуся Стефа сказала, що попросить когось. Сама вона не має здоров’я їхати.