Від Автора Пролог.

Я так хотіла написати про мого тата книгу - хоч з мене поганий письменник. Я думала коли він повернеться.  Обов'язково - Героєм, з перемогою! (Я ж, в це так вірила) Тоді сам розкаже, про кожний день війни - самісінького пекла, болю та залізної витримки.  Про кожного захисника, хто був пліч-о-пліч, і без страху йшов у перед.

Дистантно - Штурмові Війська, завжди перші, самі небезпечні, але тато пішов не вагаючись.

Я добре пам'ятаю його сумний погляд. Він озирнувся останній раз на дім, на подвір'я, і важко перевів подих, ніби відчував що не повернеться.

Тепер лишилися тільки спогади - минулого. У майбутньому  мого батьком нема. Вже більше нема. Зараз, я переглядаю останнє відео, де мій тато, кумедно танцював на нашому подвір'ї, з маленькою онукою, під пісню - Вербонька, гурт - Експрес, він підспівував найбільше ці слова:

"Тільки дві весни, не вертався я, закрутила так доленька моя.А над станом Вербонька похилилася, ой не довго дівчино, ти журилася...".Або, останні його фото з фронту, коли я попросила вислати мені для оголошення у газету, щоб привітати тата, з днем народження!... Він не встиг побачити наші вітання - Мені дуже жаль!

Пам'ятаю, як тато тішився тим, що у моєї дочки, він один дідусь, він так цим пишався, і постійно перепитував "Я один, я точно один?". 

А тепер?...Її п'ять, але вона, не має кому сказати - Дідусю.

Я погана дочка, і вперта - це напевно генетика, я пізно це зрозуміла...Мені так хочеться поговорити з татом, щоб сказати всі, - не сказані слова. Ми з ним мало розмовляли, і жили ніби чужі, бо декотрі погані моменти скреслювали добрі, я про це дуже шкодую, і буду картати себе, до кінця!... Вже так сталося, і так є, багато хто, усвідомлює власні помилки - Після, і я в тому списку.

Навіть короткого листа не можу відіслати, або пару фраз, сказати, аби лише почув, наш сильний тато - захисник!.