"чиясь" історія

Мені подобались вигини тіл людей, які проходили повз мене. Їхні різнокольорові очі, різнокольорове волосся, форми облич, форми носів, форми губ, їхні пальці на руках, їхні щиколотки, їхні блискучі намиста, їхні вже стерті часом обручки, їхній різнобарвний, різнофасоновий одяг, який складками збирався на тілі. І на ці складки так гарно падало світло, що у голові відразу зʼявлялося сотні картин, які я могла би створити, лише дивлячись на сонячних зайчиків, що гуляють по людському тілу. Я могла би написати сотні пісень та сотні віршів, де зізнавалася б у коханні кожній перехожій людині. Я могла би присвятити сотні од та сонат тим тіням, що ховаються у людській одежині. Я задивлялась на кожного та кожну, хто крокував повз мене: чи то молодий хлопець чи зрілого віку жінка, чи то юна дівчинка чи вже старий дід. Вони всі унікальні, вони всі особливі, вони пісні, вірші, картини, слова, музика, кохання, щастя, сподівання, мрії. Хтось, як і я, хоче або вже оспівує їх у піснях, присвячує їм любовні листи або бере їх за музу.

Всі, хто проходять повз мене, створені для того, щоб з них створювалось мистецтво. Я би зачитувалась книжками про них, про їхні історії, які хтось так обережно складав до купки і створював для них цілий світ.

І це мистецтво є криком для цілого світу.

Хтось став натхненням для короткої сонати.

Хтось став сподіванням на щасливу любовну історію.

Хтось переродився у пісні, що кричить про силу та відважність.

Хтось ніжний настільки, що ледь торкається слів віршів.

Хтось чиясь єдина муза.

Хтось чийсь єдиний вибір.

Хтось чиєсь єдине сподівання.

Хтось розумний настільки, що всі покладають на нього свої надії.

Хтось добрий настільки, що всі тягнуться лише до нього.

Хтось смішний настільки, що без нього не можуть обійтися.

Хтось гарний настільки, що хочеться бачити його просто так.

Хтось простий настільки, що біля нього і дихати легше.

Хтось талановитий настільки, що всі простягають до нього руки.

Хтось яскравий настільки, що від нього не можуть відірвати очей.

А хтось є я.

Завжди оповідач, але ніколи оповідь. Завжди фотограф, але ніколи фото. Завжди митець, але ніколи муза. Завжди вибір, але ніколи перший. Завжди розумна, але ніколи найрозумніша. Завжди добра, але ніколи найдобріша. Завжди мрійлива, але ніколи мрія. Завжди усміхнена, але ніколи причина. Завжди розумію, але ніколи зрозуміла. Завжди роблю, але ніколи достатньо. Завжди кохаю, але ніколи кохана. Завжди сподіваюсь, але ніколи сподівання. Завжди тут, але ніколи помітна.

Завжди споглядаю. Таємно, тихо, достатньо довго, щоб побачити прекрасне навіть у світлі, яке падає на щоку.

Завжди посміхаюсь. Яскраво, щиро, достатньо широко, щоб мʼязи обличчя заболіли, але посмішка вартує того, тому що прекрасне відображається у моїх очах. Людські образи, людські характери, людські життя.

Завжди закохуюсь. По-справжньому, глибоко, достатньо сильно, щоб запамʼятати кожну людину, яка проходить повз мене. Її аромат, її очі, її волосся, її риси обличчя, її яскравий одяг, її характер, її звички, її рухи, її мрії, її обійми, її.

І нехай “хтось” це не я. Цей “хтось” гідний запамʼятатися. Гідний бути створеним. Гідний бути описаний. Гідний стати чиїмось натхненням. Гідний стати чиєюсь мотивацією. Гідний стати чужою мрією.

Цей “хтось” проходить повз мене постійно. На вулиці, у магазині, у торгових центрах, у державних установах, у метро, у маршрутках, у чергах, на фестивалях.

Цей “хтось” має так багато облич, так багато тіл. Захований у поношеному светрі, забувший нанести макіяж, взутий у високі підбори, вдягнений у військовий одяг, осяяний гарним світлом у метро, окинутий тінню у парку, облитий краплями морських хвиль, обприсканий дорогим парфюмом, знятий на відео у соціальні мережі, просто народжений у якийсь дивний березневий вечір.

Цей “хтось” завжди робить повсякденні речі. Їсть печиво і запиває чаєм, несе важкі сумки додому, зустрічає гостей у дверях, працює в офісі, малює ілюстрації, знімається для реклами, готує каву, вчить мову, кохає людину, відвідує інші країни, народжує дітей, заводить пса, знімає веселі відео на людних проспектах, пише довгі медіазвіти, приймає складні рішення, дивиться новини, заправляє волосся за вухо, робить домашнє завдання, посміхається з ямками на щоках, створює глечики дивних форм, вирощує квіти в саду, доглядає за старими людьми, лагодить електроніку, дивиться у вікно, пише оповідь, робить фізичні вправи зранку, купує кросівки, відрізає довге волосся, набирає вагу, знімається у шоу, читає мотиваційні фрази, готує вечерю, відпочиває, спить.

І нехай цей “хтось” ніколи не буду я, проте цей “хтось” завжди неймовірно прекрасний.