Розділ 8

     Вибір був неймовірно складним. Я мріяла про те, щоб зніматися у кіно, все своє життя. Мені було дуже приємно, що про мене стовідсотково залишиться якась пам’ять років через сто. А це становище, відверто кажучи, лякало.

     Я боялася покинути зйомки, на які витратила стільки часу та й залишитися на шоу, заради якого й приїхала сюди, дуже хотілося.

     На роздуми мені дали тиждень і ось уже настав останній день з цього терміну. Залишалося кілька годин, щоб зібратися та поїхати в головний офіс, щоб сказати своє рішення.

     Я швиденько перевдягнулася та вийшла за поріг. Машини снували то туди, то сюди, стояв неймовірний гамір, але я не зважала на це. Мені було абсолютно все одно. Головне питання, яке турбувало мене, абсолютно не стосувалося всіх довкола. Ну принаймні я так думала спочатку.

     Раптом я побачила заплакану дівчину неподалік. Вона була одягнена в діловий костюм, а у руках тримала переламану навпіл скрипку.

     -   Що трапилося?- запитала я, підсідаючи до незнайомки.

     Спочатку вона не змогла взяти себе в руки та продовжувала схлипувати, але незабаром розповіла мені свою історію. Виявляється, в її сім’ї всі є адвокатами. Це сімейна традиція. Але Анні змалку подобалося грати скрипці. Взагалі батьки її віддали до музичної школи, щоб вона змогла знайти собі друзів, але ніяк не очікували, що дівчинка полюбить цей музичний інструмент та захоче навчатися в консерваторії.

     Після довгих переконань її родичам вдалося вмовити дівчину й та вивчилася на адвоката і почала працювати. Але нещодавно якось побачила на вулиці скрипаля і її серце защеміло. Вона вибралася в магазин і купила собі музичний інструмент на останні накопичення.

     Батьки, які змушені були покинути роботу через хворобу, оскаженіли й коли дізналися на що пішов заробіток Анни, зламали скрипку, щоб дівчина не витрачала час на марне заняття, яке нічого їй не принесе.

     Я була просто шокована, почувши це. Не довго думаючи, піднялася і пішла до найближчого банкомату, заскочила до музичного магазину і купила скрипку. Повернувшись, віддала її дівчині та невеличку суму грошей на перший час, щоб її батьки не сварилися через те, що вона використала останнє, що у них було.

     -   Я вам безмежно вдячна,- промова дівчина та обійняла мене на пориві радості.- Якщо буде потрібна моя допомога, звертайтесь.

     -   А, власне, вона мені й справді зараз дуже потрібна,- промовила я і загадково посміхнулася.

 У призначений час я вже сиділа в головному офісі телеканалу.

     -   То що будете робити? Хочете залишитися в нас чи піти?- запитала мене заступниця директора.

     -   Зачекайте секундочку, будь ласка. Зараз має дехто прийти,- промовила я і як на замовлення, після моїх слів двері відчинилися і зайшла Анна.

     -   Хто ви? Навіщо ви тут?- здивувалася Вікторія Семенівна.

     -   Доброго дня. Я адвокат Софії Олегівни Вітерець, Анна Вікторівна Трохимчук і буду представляти свою клієнтку,- промовила вона, а заступниця директора сиділа і просто кліпала очима, намагаючись зрозуміти, що ж відбувається.

      За двадцять хвилин довгої бюрократичної тяганини, ми з Анною вийшли звідти переможцями. Виявилося, що в контракті, укладеному між мною і телеканалом не було нічого зазначено про іншу роботу і мені просто відрахували певну суму грошей за пропущені робочі години.

     Тепер я могла спокійно продовжувати працювати, але цього разу я пам’ятала про свою високу мету.