Розділ 7 Я лише твоя примха

Минуле – це лише тінь, що тягнеться за нами, але сонце світить тут і зараз. Северус Снейп знову опинився у полоні спогадів, у вирі подій, які давно минули, але вперто чіплялися за його свідомість.

Він не міг обманути себе: Лілі досі жила в його серці. Шлюб з Персефоною був лише відчайдушною спробою втекти від минулого, залікувати рани, які ніяк не гоїлися. Він сподівався, що нове життя затьмарить старе, але спогади виявилися сильнішими.

Снейп відчував, що життя пройшло повз нього. Він не досяг того, чого прагнув, але робота в Гоґвортсі стала його прихистком, місцем, де він міг знайти хоч якийсь сенс. І, можливо, доля не випадково звела його з Персефоною.

На відміну від нього, Персефона була відкритою у своїх почуттях. Вона кохала його, і її щоденник був тому доказом. Вона пам'ятала все, навіть ті страшні миті на Астрономічній вежі. Що було б, якби її кузен не встиг? Снейп відганяв ці думки. Він зрадив Персефоні, не дотримав слова, даного їй.

Навіть після закінчення Гоґвортсу він продовжував шукати Лілі, не помічаючи нікого навколо, крім Нотт, яка завжди була поруч.

Але зараз у нього є Персефона. І лише зараз, після стількох років, він це усвідомив.

Северус дивився на Персефону, яка сиділа навпроти, занурена у читання. Її темне волосся м'яко спадало на плечі, а в очах відбивалося світло каміна. Він бачив у ній стільки тепла, стільки щирості, яких сам не міг їй дати. Відчував провину, важку, мов камінь, що тягнув його на дно. Він обіцяв їй щастя, обіцяв забути минуле, але зрадив обидві обіцянки.

Він згадав їхнє весілля. Персефона сяяла, мов сонце, а він стояв, мов тінь, відчуваючи себе самозванцем. Він думав, що зможе полюбити її, що зможе стерти з пам'яті образ Лілі, але серце вперто трималося за минуле.

Снейп підвівся і підійшов до вікна. За вікном вирувала нічна буря. Вітер завивав, мов привид, а дощ нещадно бив у шибки. Він відчував себе так само розбитим і спустошеним, як і пейзаж за вікном.

Він знав, що повинен щось змінити. Не заради себе, а заради Персефони. Вона заслуговувала на щастя, на любов, на чоловіка, який би віддавав їй усе своє серце. А він, Северус Снейп, був не тим чоловіком.

Він повернувся до Персефони, яка підняла на нього свої великі, темні очі. В них було стільки любові, стільки надії, що Снейпу стало соромно. Він не міг більше обманювати її.

***

— Ти чекала на мене всі ці роки, а я... я кохав привида. Не міг знайти в собі сили відпустити її, забути, — Снейп з гіркотою згадував, яким божевільним був. Зі смертю Лілі його ідеальний світ обернувся на попіл.

— І кохатимеш, — спокійно відповіла Персефона. Вона не ображалася, бо знала: Снейп мав рацію. Її почуття – як вода, швидкоплинні й майже непомітні.

Розмова обірвалася, не залишивши місця для сумнівів. Персефона віддала йому все, ризикуючи собою заради їхнього союзу, прирікаючи себе на невидимі страждання. Він відчував себе нікчемним, далеким від героя. Скоріше, загубленим мандрівником. Його любов до чужої дружини затьмарювалася безглуздим змаганням з Поттером за лідерство.

Зі смертю Лілі згасли і його спогади. Він більше не міг витримувати атмосферу Мелфой Менору, де кожен погляд здавався отруєним. Щоденник Еванс залишався недоторканим. Зараз не час. Персефона відчувала незручність перед друзями, розуміючи, що його вчинок міг здатися божевіллям, але це було неминуче.

Вона вибачилася перед Белатрисою, Луціусом та Нарцисою за його поведінку, залишивши їхні питання без відповідей. Однак Мелфой, не здавався. Корона Нотт скоро впаде, і Северус буде безсилим це зупинити. Бо він завжди тікав від проблем, замість того аби їх вирішувати. 

Знову опинившись біля могили Лілі, він відчув полегшення. Тут, у тиші, він міг говорити з нею подумки. Він не міг дивитися в очі своїй дружині, вважаючи її перешкодою, плямою, яку хотів стерти. Еванс була його прокляттям, джерелом багаторічних мук. Це була сповідь, що тривала все життя. Зараз він потребував підтримки Персефони, її ніжності та тепла її погляду.

Северус заплющив очі, намагаючись зловити хоч крихту спокою. Могила Лілі була його прихистком, місцем, де він міг дозволити собі слабкість. Але навіть тут, серед холодного каменю та зів’ялих квітів, його переслідував привид минулого. Він бачив її обличчя, чуючи її сміх, відчуваючи дотик її руки. І кожен спогад був як ніж, що знову і знову пронизував його серце.

Він знав, що повинен відпустити. Знав, що Лілі давно немає, і що його одержимість нею руйнує його життя та життя тих, хто йому дорогий. Але як відпустити те, що було сенсом його існування? Як забути ту, заради якої він жив, страждав і помирав?

Персефона… Її ім’я звучало в його голові як тиха мелодія, як обіцянка спокою та зцілення. Вона була його протилежністю – світла, добра, щира. Вона бачила в ньому те, чого він сам у собі не бачив – людину, здатну на любов і співчуття. І він, незважаючи на всі свої сумніви та страхи, тягнувся до неї, як до рятівного кола. І Бог почув його молитви. Бо  дружжина з'явилась досить несподівано. 

— Лілі... Я кохав тебе без взаємності, та все ж чекав, сподіваючись на диво. Дива не сталося. Северус ніколи не забував про неї. Він одружився, намагаючись переконати себе, що Лілі – лише спогад.

— Я знаю, Северусе. Вона страждала. Боялася втратити вас обох, — Персефона накинула йому на плечі мантію і відійшла, даючи простір для болю. Нехай поплаче. Йому потрібен час.

— Ти могла померти через мене. Я слабкий, Персефоно, — Северус поцілував надпис на могилі. Його вуста ще зберігали тепло.

— Це Лілі врятувала моє кохання. Нехай спочиває з миром, — промовила Персефона. Вона більше не відчувала самотності, бо її серце наповнювало щире та глибоке почуття до Северуса.

— Пробач мені, я був дурнем. Перше кохання не згасає ніколи, — Северус не міг покинути Лілі. Їй там холодно, але поруч Джеймс. Її чоловік і батько Гаррі.

***

У каламутній калюжі відбивалося змучене обличчя Северуса. Спогади, як отрута, роз'їдали його зсередини. Він знову бачив той день, коли залишив Персефону біля вівтаря. Молодий, сповнений гіркоти після закінчення Гоґвортсу, він прагнув лише одного – помсти. Лілі так і не відповіла на його почуття, готувалася вийти заміж за Поттера, а він, одержимий, не давав їй спокою, завдаючи лише болю. Персефона, світла й щира, стала інструментом у його руках. Вона кохала його безмежно, а він безжально розтоптав її почуття.