Зав'язь

Зав’язь

— «Візьми себе в руки! Вона звичайна людина, лиш може більше за інших. Ну живе у лісі, подумаєш дивина. Зате вона обов'язково допоможе позбутися її. Обов'язково допоможе», — гучні думки рвали мозок вже тиждень, відколи Єва наважилася податися до мальовничих Карпат у пошуках відомої відьми, жінки, про яку різне чувала, і яка стала останньою надією на допомогу.

Єва їхала у старенькому автобусі дивлячись на густу, соковиту зелень карпатських краєвидів, які швидко мелькали за брудним вікном, намагаючись приборкати гамір та спогади у власній голові. У салоні пахло розпеченим пилом і автомобільними вихлопами.

Вона і молода дівчина незвичної вроди, яка лише тепер привернула до себе увагу, були єдиними пасажирами, що залишилися їхати до кінцевої зупинки. Великі зелені очі попутниці з довгими віями, пухкі губи, мармурова шкіра і природний рум'янець виглядали так, немов їх намалював талановитий художник. Чорне волосся зібране у грубу косу прикрашали дрібнесенькі білі квіти, додаючи її образу ніжності та легкості, яка продовжувалася у легкій білій сукні у дрібний квітковий принт. Сидячи на задньому сидінні автобуса дівчина захопливо робила якісь замальовки у своєму блокноті не зважаючи на реальність довкола.

За вікном почав стелитися суцільний ліс, а це означало, що попереду село Старі Мухомори — остання зупинка.

— «Така вродлива, така молода», — думала Єва проводячи з деякою заздрістю по своєму довгому, але ріденькому золотаво-русявому волоссю. — Невже вона мешкає у цій глушині? А може теж їде туди куди і я? Ні, сумніваюся, що у такому юному віці вона наважилась би самостійно відвідати відьму, та ще й тут, на кінці географії».

Молода жінка сконцентрувалася на красуні, і зуміла не думати про тягар, який не давав дихати й відбирав жагу до життя. Ось уже минув місяць, як її покинув черговий хлопець без пояснення будь-яких причин, вкотре повторивши вже звичний сценарій розвитку подій. Їх стосунки не можна було назвати легковажними. Антон був серйозною людиною і навіть запропонував жити разом, однак наступного дня після цієї пропозиції зник. Враховуючи усі попередні відносини Єва почала думати про найгірше.

Адже перші серйозні стосунки у її житті, які могли закінчитися шлюбом, на ранок після пропозиції руки і серця обернулися бідою. Серце молодого, енергійного та амбітного бізнесмена зупинилося навічно. Станіславові було лише тридцять, лікарі так і не знайшли причин раптової смерті. Єва досі носить його каблучку на грудях вважаючи себе вдовою та плаче при згадці про нього. Такого кохання більше їй не довелося відчути. Пройшли роки, перш ніж вона наважилася на нові стосунки й погодилася на проблиски ніжності у собі. Та й ті відносини теж набули відтінку «доки смерть не розлучить нас».

Ігор, її друга спроба вийти заміж, займався будівельним бізнесом, був приземленою, доброю та практичною людиною. Якось він натякнув, що хотів би одружитися і чути дитяче лепетання у стінах їх будинку. Єва підтримала цей імпульс, хоч про пристрасть та шалені почуття мова з її душею не велася. Зачати дитя вирішили нагально. Можливо те б вдалося, аби Ігор не поранив руку об скло віконної рами, яке незрозуміло яким чином тріснуло, порізавши вени. Доки лікарі рятували його життя, в лікарні, де Єва проходила інтернатуру, вона заснула в ординаторській. Яскравий сон нагрянув швидше, ніж вона встигла прихилити голову до холодної стіни: квітучий, фантастичний сад з каскадними клумбами та білісінькими, просторими альтанками. Насичені кольори й сильні пахощі повнили її легені та милували погляд. Дівчина насолоджувалася досконалою картинкою перед собою, доки до неї не підійшла молодиця одягнена у чорну напівпрозору сукню на оголене тіло зі звабливими формами. Поділ вбрання мав два розрізи, які повністю відкривали красиві жіночі ноги й розвівався за нею на кілька метрів. Шовкове, довге волосся каштанового кольору прикрашене обідком з квітів і двома золотими ріжками, падало блискучими кучерями по плечах. Саме ріжки на голові блакитноокої незнайомки найбільше стривожили дівчину опісля. Обличчя вона не пам'ятала, але знала, що перед нею стояла неземної краси молода жінка з манливим поглядом та сексуальністю, якої не передати словами, яка є магнетично досконалою формулою жіночності та вроди. Незнайомка протягувала до неї обидві руки, а коли Єва не подала свої вона сказала:

— «Прийми те що у тобі, чи втрать того хто поруч».

Ці слова льодяним кинджалом протнули серце, адже саме їх Єва вже чула перед смертю Стаса, саме ця незнайомка снилась їй, принісши у руках своїх згубу для її кохання.

Єву збудили, вирвавши з лап всепоглинаючого жаху, з полону яскравих плям, якими стало сновидіння після усвідомлення себе у ньому. Знайомий лікар сповістила про пережиту чоловіком клінічну смерть, через велику втрату крові та патологію серця, яку він приховував від нареченої. Попереду чекала складна операція. Коли Ігор прийшов до тями, то прогнав її геть не пояснивши причин. Медсестри заспокоювали, що це дія наркозу, типу минеться, але це виявилося усвідомленим бажанням. Цим і закінчились ці її стосунки.

Наступні чотири кандидати страждали менше, бо лише потрапляли в незначні аварії, ставали учасниками пожежі, чи бійки. Кожен з чоловіків прощався без пояснення обставин і навіть боявся перетнутися з нею десь на дворі. Єва не кохала жодного з них, але приємного було мало. Тому бачивши знову моторошне видіння була готова до подібного сценарію, хоч молилася про його відвернення.

Втеча з рідної Вінниці стала ковтком свіжого повітря. Закінчивши навчання вона повністю перебралася до гамірної столиці. Чиста сторінка життя надихала на надію все-таки стати щасливою. Роботу їй допоміг знайти син друга батька, молодий та амбітний власник місцевого ресторану, Антон Гаєвський. Його легка пихатість та самозакоханість зробили його безпечним для спілкування чоловіком, адже він радше дратував Єву ніж подобався.