РОЗДІЛ 9. ЛЮБОВ І БЛИЗКІСТЬ

9.1. Алгоритми у сфері почуттів

Любов довгий час залишалася простором, який не піддавався повному поясненню. Випадковість зустрічей, непередбачуваність почуттів, ірраціональність вибору — усе це вважалося суттю близькості. Саме в цій невпорядкованості люди впізнавали щось по-справжньому людське.

У середині XXI століття алгоритми входять і в цю сферу. Спочатку обережно. Рекомендації знайомств, аналіз сумісності, підбір за інтересами, цінностями, стилями життя. Це подається як допомога — спосіб зменшити хаос і підвищити шанси на вдалу зустріч.

Алгоритми у сфері почуттів працюють з тим, що можна зафіксувати. Поведінкою, вподобаннями, історією виборів. Вони не розуміють любові, але добре розпізнають повтори. І саме ці повтори стають основою прогнозів.

Поступово змінюється сам досвід знайомства. Випадковість відступає. Зустрічі все рідше здаються несподіваними. Людина входить у контакт, уже маючи уявлення про іншого. Простір відкриття звужується.

З одного боку, це зменшує ризик. Менше різких розчарувань. Менше відверто несумісних союзів. З іншого — зникає напруга невідомості, без якої близькість втрачає частину глибини.

Алгоритмічний підбір формує нове очікування: стосунки мають працювати. Вони мають бути логічними, ефективними, стабільними. Якщо щось не складається, виникає відчуття помилки у налаштуваннях, а не складності живого контакту.

Поступово змінюється і мова почуттів. Люди починають говорити про сумісність як про параметр. Про вибір — як про оптимізацію. Про розрив — як про невдалий матч. Емоційний досвід перекладається на технічну мову.

Алгоритми у сфері почуттів не знищують любов. Але вони змінюють її контекст. Любов перестає бути чимось, що трапляється, і дедалі більше стає тим, що обирають із варіантів.

У цій логіці виникає нове напруження. Якщо вибір можна прорахувати, то невдача починає виглядати як особиста помилка. Людина відчуває відповідальність не лише за почуття, а й за правильність вибору.

Алгоритми обіцяють зменшити самотність. Але водночас вони зменшують простір випадковості, у якому народжується справжня близькість.

І саме тут постає питання, яке ще не має відповіді: чи може любов залишатися несподіваною у світі, де її намагаються передбачити.

9.2. Оптимізація стосунків

Коли алгоритми входять у сферу почуттів, разом із ними приходить мова ефективності. Стосунки починають мислитися як процес, який можна налаштувати, покращити, зробити стабільнішим. Те, що раніше сприймалося як складність живого контакту, дедалі частіше описується як технічне завдання.

Оптимізація стосунків не виникає з порожнечі. Вона є відповіддю на втому. Втому від конфліктів, непорозумінь, повторюваних помилок. Якщо можна зменшити біль і хаос, чому б не спробувати. Комунікаційні техніки, трекінг настрою, правила «здорових» розмов — усе це обіцяє зробити близькість керованішою.

Поступово стосунки починають оцінюватися за показниками. Рівень задоволеності, частота конфліктів, баланс внеску, емоційна стабільність. Навіть якщо ці метрики не фіксуються формально, вони існують у свідомості. Люди починають запитувати себе, чи «працюють» їхні стосунки достатньо добре.

У цій логіці зникає простір для неефективного. Для періодів тиші, сумнівів, хаотичних почуттів. Те, що не веде до зрозумілого результату, починає сприйматися як проблема, яку потрібно вирішити або усунути.

Оптимізація змінює і ставлення до зусиль. Якщо стосунки вимагають надто багато енергії, виникає питання, чи варто їх підтримувати. Вибір партнера починає нагадувати вибір стратегії: з ким легше, стабільніше, передбачуваніше.

Це не означає, що люди стають холоднішими. Часто навпаки — вони щиро прагнуть гармонії. Але прагнення уникнути болю поступово зменшує готовність проходити через складні етапи разом. Терпіння стає дефіцитом.

Оптимізовані стосунки добре функціонують у стабільних умовах. Вони ефективні, коли обидві сторони зберігають приблизно однаковий темп життя і очікування. Але саме у моменти кризи, зміни, вразливості їхня крихкість стає помітною.

Коли близькість сприймається як проєкт, у ній з’являється страх невдачі. Розрив починає виглядати не як завершення історії, а як доказ неправильних рішень. Людина починає шукати помилки у налаштуваннях — у собі або в іншому.

Оптимізація стосунків змінює і мову любові. Вона стає обережнішою, раціональнішою. Менше крайнощів, менше ризику. Але разом із цим зменшується і готовність бути незахищеним.

Любов, позбавлена ризику, стає безпечнішою. Але питання в тому, чи залишається вона живою.

Оптимізація може зробити стосунки стабільнішими. Та саме нестабільність часто робила близькість глибокою.

9.3. Самотність серед зв’язків

У світі, де зв’язків стає дедалі більше, самотність не зникає. Вона змінює форму. Людина може мати десятки контактів, постійно переписуватися, перебувати у стосунках — і водночас відчувати глибоку ізоляцію. Самотність більше не означає відсутність зв’язку. Вона означає відсутність зустрічі.

Самотність серед зв’язків виникає тоді, коли контакт не доходить до глибини. Розмови є, але вони обережні. Присутність є, але вона часткова. Люди торкаються одне одного словами, не наважуючись торкнутися вразливості.

Оптимізовані стосунки і алгоритмічні знайомства створюють ілюзію постійної доступності. Завжди є хтось, з ким можна поговорити. Завжди є варіант. Але саме ця множинність зменшує вагу кожного окремого зв’язку. Ніщо не здається незамінним.

Людина починає тримати дистанцію навіть у близькості. Не з недовіри, а з обережності. Надто багато досвіду швидких розривів, замін, нових початків. Краще не вкладатися повністю — так безпечніше.

Самотність серед зв’язків часто супроводжується відчуттям непобаченості. Ніби тебе знають у загальних рисах, але не бачать цілком. Твої труднощі не відкидають, але й не проживають разом із тобою.