3.3

Минув місяць. Дарина вже майже звикла до тихого, монотонного життя в Центрі духовного відновлення під Рівним. Це був старий двоповерховий будинок на околиці села, оточений високим парканом. Тут жили жінки, які «впали» — розлучені, матері-одиначки, дівчата після абортів чи, як вона, після насильства. День починався о 6:00 ранковою молитвою, потім робота на городі, у їдальні чи пральні, ввечері — знову молитви й вивчення Біблії. Ці люди здавалися їй ближчими навіть за власного батька.

Дарина майже не розмовляла. Виконувала свою роботу мовчки, їла мало, спала погано. Кожного вечора вона думала про Марійку, про те, як сестра тепер сама з батьком, і тихо плакала в подушку.

Одного ранку її викликали до кабінету директора центру. Там уже чекала лікарка з обласної поліклініки, яка приїжджала раз на місяць. Дарина сіла на стілець, відчуваючи тривожне передчуття.

— Дарино, — м’яко почала лікарка, — ваші аналізи готові. Ви вагітна. Приблизно шість тижнів.

Світ на мить зупинився. Дарина дивилася на жінку широко розплющеними очима, ніби не розуміла слів. Вагітна. Від тих чоловіків. Від тих, хто зламав їй життя.

— Ні… — прошепотіла вона. — Це неможливо…

Лікарка спробувала її заспокоїти, але Дарина вже не чула. У голові стукало лише одне: «Дитина від ґвалтівника». Вона вийшла з кабінету, як у тумані, і пішла у свою маленьку кімнату. Сіла на ліжко й довго дивилася в одну точку. Сльози текли беззвучно.

Через три дні приїхав батько. Володимир Степанович виглядав ще суворішим, ніж зазвичай. Директор центру вже встиг йому зателефонувати. Батько зайшов у кімнату для відвідувачів і відразу зачинив двері.

— Ти вагітна, — сказав він замість привітання. Голос був холодний і різкий.

Дарина кивнула, опустивши голову. Вона боялася дивитися йому в очі.

Батько пройшовся кімнатою туди-сюди, стискаючи кулаки.

— Господь послав тобі випробування, — процідив він крізь зуби. — Але ти… ти навіть тут не змогла уникнути гріха. Тепер у твоєму тілі росте байстрюк від блудників!

Він зупинився й подивився на неї з люттю.

— Я вже говорив зі старшими братами в церкві. Ми не можемо допустити, щоб ти народила дитину без батька. Це ще більший сором. Тому я вирішив… хтось з тих чоловіків повинен одружитися з тобою.

Дарина рвучко підняла голову. Її очі наповнилися жахом.

— Що?! Тату… ти серйозно? Це ж ті самі мажори! Вони мене зґвалтували! Вони мене били! Як ти можеш…

— Мовчи! — обірвав він її. — Я знаю, хто вони. Знаю, що в них гроші й зв’язки. Саме тому один з них і повинен взяти тебе за дружину. Нехай хоч так виправить свій гріх перед Богом і перед людьми. Я вже попросив адвоката знайти спосіб зв’язатися з їхніми сім’ями. Якщо вони відмовляться — ми підемо до суду й вимагатимемо визнання батьківства. Хай платять аліменти або одружуються.

Дарина відчула, як усе всередині стискається від огиди й відчаю.

— Тату… я не хочу. Я краще сама виховаю дитину. Або… — голос її затремтів, — або віддам до притулку. Але не з ними. Будь ласка…

Володимир Степанович ударив кулаком по столу.

— Ти не розумієш! Ти вже й так осоромила нашу сім’ю. Якщо народиш без чоловіка — вся церква відвернеться від нас. Марійка теж постраждає. А якщо один з тих хлопців візьме тебе — хоч якась честь залишиться. Вони багаті. Зможуть забезпечити тебе й дитину. Це єдиний вихід.

Дарина заплакала. Сльози текли рікою. Вона дивилася на батька й не впізнавала його. Він був готовий віддати її тому, хто зламав їй життя, лише щоб «зберегти репутацію» перед церквою.

— Я не піду за жодного з них, — тихо, але твердо сказала вона крізь сльози. — Краще я залишуся тут назавжди.

Батько подивився на неї з холодним розчаруванням.

— Тоді молися, щоб Господь розм’якшив їхні серця. Бо якщо вони відмовляться — ти залишишся тут до кінця життя й гнитимеш у своїй кімнаті. Хай це буде твоєю в'язницею.

Він розвернувся й вийшов, грюкнувши дверима.

Дарина залишилася одна. Вона поклала руки на ще плоский живіт і тихо заридала. Усередині неї росла дитина від чоловіків, яких вона ненавиділа всім серцем. А батько хотів, щоб вона стала дружиною одного з них.

Місяць, який минув, не приніс зцілення. Він приніс лише новий, ще глибший біль.
 

​