2.3

Дарина лежала в палаті, втупившись у стіну, коли медсестра принесла старий планшет.

— Ось, дівчино, подивися щось, щоб не було так сумно. У нас Wi-Fi ловить.

Дарина байдуже взяла пристрій. Вона не хотіла нічого дивитися, але пальці самі відкрили YouTube. Перше, що випало в рекомендаціях, — місцеві новини Львова. Заголовок відео змусив її серце стиснутися: «Жорстоке зґвалтування у Львівській області: жертву знайшли на трасі».

Вона натиснула «play». На екрані з’явилася відома журналістка, яка стояла на узбіччі траси недалеко від того місця, де її залишили.

«Минулої ночі молода дівчина стала жертвою групового зґвалтування. За словами лікарів, її знайшла випадкова перехожа — лікарка, яка поверталася зі зміни. Жертву з численними травмами та слідами насильства доставили до обласної лікарні. Поліція вже порушила кримінальну справу за статтею 152 Кримінального кодексу України».

Дарина відчула, як холод пробігає по спині. Камера показала темну лісосмугу, місце, де ще залишалися сліди від багаття. Журналістка продовжувала:

«За попередньою інформацією, напад стався пізно ввечері, коли дівчина поверталася додому через парк. Невідомі зловмисники силою затягли її в автомобіль і вивезли за місто. Потерпіла змогла надати часткові покази, але стан її здоров’я залишається важким. Поліція просить усіх, хто щось бачив або чув, звертатися на гарячу лінію».

Далі пішли стандартні кадри: поліцейські машини, розмиті силуети, інтерв’ю з якимось представником поліції.

«Ми працюємо над встановленням осіб зловмисників. Наразі розглядаються всі версії. Жертва — звичайна дівчина з простої сім’ї, працює в кав’ярні. Ми закликаємо громадськість не поширювати неперевірену інформацію».

Про чоловіків — жодного слова. Ні про те, що їх було троє, ні про те, що вони мажори, ні про те, що один з них — той самий, кого вона відшила в кав’ярні. Журналістка навіть не згадала про дорогий чорний Range Rover. Замість цього — загальні фрази: «невідомі зловмисники», «розслідування триває».

Дарина відчула, як у грудях закипає щось важке й гаряче. Вона перемотала відео назад і прослухала ще раз. Потім ще. І ще. Ніде не було навіть натяку на те, хто саме це зробив. Ні прізвищ, ні фото, ні згадки про впливових батьків.

Вона впевнено знала: їх виправдають. Або взагалі не знайдуть. У неї в голові вже малювалася картина: дорогі адвокати, «татові знайомі» в прокуратурі, свідчення, які «раптом» зникнуть, або її саму звинуватять у тому, що «сама напросилася». Мажори завжди виходять сухими з води. А вона залишиться з цим болем, з цим тавром на все життя.

Раптом Дарина відкинула планшет. Він гупнув об підлогу. Її тіло почало труситися. Спочатку тихо, а потім усе сильніше. Сльози бризнули з очей, дихання перервалося. Вона схопилася за голову, згорнулася клубком під ковдрою й закричала — не голосно, а приглушено, наче звірина, якій завдали смертельної рани.

— Ні…, ні…, ні… — повторювала вона крізь ридання. — Вони нічого не зроблять… Вони їх відпустять… А мене… мене всі будуть дивитися як на бруд…

Істерія накочувала хвилями. Дарина била кулаками по ліжку, хапала подушку й душила її в обіймах, ніби намагалася задушити свій власний біль. Сльози текли рікою, у горло горіло. Вона важко дихала, захлинаючись риданнями.

— Марійка… Стас… тато… — шепотіла вона уривчасто. — Ніхто мені не повірить… Вони скажуть, що я сама винна… що я грішниця… що я спокусила їх…

У палату швидко зайшла медсестра, побачила стан дівчини й одразу викликала чергового лікаря. Дарині зробили заспокійливий укол, але навіть після нього тіло продовжувало тремтіти. Вона лежала з відкритими очима, дивлячись у стелю, і тихо повторювала:

— Їх виправдають… Я знаю… Їх завжди виправдають…

У голові безперервно крутилася одна думка: вона залишилася зовсім одна проти цілої системи, де гроші й зв’язки сильніші за правду. А новини, які мали б допомогти, лише підкреслили її безпорадність. Ні облич, ні імен, ні справедливості. Лише чергова «жертва невідомих зловмисників».

​