2.2

Наступного ранку до палати тихо зайшов Володимир Степанович. Він був у своєму звичному темному костюмі, з потріпаним піджаком і Біблією в руках. Обличчя його залишалося суворим і блідим. Оксана Віталіївна супроводжувала його, але, побачивши напругу, швидко зачинила двері й залишила батька з дочкою наодинці.

Дарина лежала, повернувшись обличчям до вікна. Почувши знайомі кроки, вона напружилася всім тілом. Серце закалатало болісно швидко. Вона боялася цієї зустрічі більше, ніж поліції.

— Дарино, — голос батька прозвучав тихо, але твердо, без жодної теплоти.

Вона повільно повернула голову. Володимир Степанович стояв біля ліжка, тримаючи Біблію обома руками. Його погляд швидко ковзнув по її побитому обличчю, синцях на руках і лікарняній сорочці. Він не нахилився, не взяв за руку, не сказав жодного слова підтримки.

— Мені зателефонували з поліції, — почав він без передмов. — Розповіли, що сталося. Я молився всю ніч. Молився, щоб Господь дав мені сили зрозуміти Його волю в цьому випробуванні.

Дарина мовчала. Сльози вже стояли в очах.

Батько глибоко вдихнув і продовжив жорсткішим тоном:

— Ти ходила вночі через парк сама. Я тобі скільки разів говорив: жінка повинна бути скромною і берегти себе. А ти виставляла себе на спокусу. І ось що сталося. Твоє тіло осквернене. Ти впала в тяжкий гріх. Ти більше не чиста перед Господом.

Слова били сильніше за будь-які удари. Дарина відчула, як щось всередині остаточно ламається. Вона хотіла закричати, що її зґвалтували силою, що вона пручалася, що це не її провина. Але горло стиснулося, і вона лише тихо прошепотіла:

— Тату… вони мене силою…

— Не перебивай! — різко обірвав він. — Я читав у Святому Письмі: «Бережіть себе від блуду». Ти не послухала. Тепер наслідки. Але Господь милосердний. Він може простити, якщо ти щиро покаєшся.

Він зробив паузу, дивлячись на неї з сумішшю жалю й осуду.

— Я не можу більше називати тебе своєю донькою такою, якою ти є зараз. Ти опоганила себе в очах Божих і в очах людей. Твоя сестра не повинна бачити тебе такою. Марійка має рости в чистоті й страху Господньому. А ти… ти тепер стала тягарем для нашої сім’ї.

Дарина стиснула простирадло в кулаках. Сльози потекли по щоках. Біль від слів був сильнішим за фізичний.

— Але нападники… — тихо сказала вона. — Вони мають сидіти у в’язниці. Це мажори, тату. Вони думали, що їм усе дозволено…

Володимир Степанович кивнув, але без особливого запалу.

— Так, вони повинні понести покарання за законом. Хай сидять у в’язниці, якщо суд так вирішить. Але ти… ти не можеш залишатися в цьому світі спокуси. Я вже вирішив.

Він помовчав кілька секунд, а потім вимовив слова, які Дарина сприйняла як вирок:

— Після лікарні я відправлю тебе в Центр духовного відновлення під Рівним. Це будинок молитви для тих, хто впав. Там ти житимеш ізольовано, працюватимеш, молитимешся і відновлюватимешся в Господі. Брати й сестри допоможуть тобі щиро покаятися. Там ніхто не знатиме твоєї історії, і ти зможеш очиститися від цього гріха.

Дарина широко розплющила очі. Центр відновлення. Ізоляція. Робота й молитви від ранку до ночі.

— Тату… ні… Я не можу. У мене робота, сестра… Стас чекає на мене. Ми мали весілля через два місяці…

— Яке весілля після цього? — гірко посміхнувся батько. — Який чоловік візьме тебе такою? Стас — хороший брат з церкви. Він заслуговує на чисту дівчину. А ти тепер інша. Центр — це єдиний вихід. Я вже поговорив зі старшими братами в нашій громаді. Вони допоможуть з документами й транспортом.

Він поклав Біблію на тумбочку біля ліжка.

— Читай Псалом 51 щодня. Покайся щиро. Господь може ще змилуватися над тобою. А я… я буду молитися за твою душу. Але жити разом ми більше не зможемо. Ти стала чужою для нашої сім’ї.

Володимир Степанович повернувся й пішов до дверей. Він не обійняв її, не запитав, як вона себе почуває. Просто зупинився на порозі.

— Молися, Дарино. Молися безперестанку. Це єдиний шлях для таких, як ти тепер.

Двері зачинилися тихо. У палаті запанувала важка тиша.

Дарина повернулася обличчям до стіни й тихо, беззвучно заплакала. Сльози текли рікою. Вона втратила не лише тіло — вона втратила батька. І, можливо, всю свою колишню сім’ю. У голові безперервно крутилася лише одна думка: «Що тепер буде з Марійкою? Як вона залишиться з ним одна?»

​