Набираючи телефонний номер, я двічі натискала не на ту кнопку і доводилося давати "відбій" та починати все спочатку. Коли ж, нарешті, вдалося виконати це нескладне, здавалося б, завдання, я з завмиранням серця прислухалася до довгих гудків та вже навіть не вірила, що він озветься.
Але Макс все-таки відповів. Я почула його тихий, якийсь ніби насторожений голос.
— Алло…
— Максе, це я. У мене, здається, проблеми…
— Що трапилось? — він одразу ніби зовсім перемінився, я відчула в його голосі щире занепокоєння. — Ліно, ти там сама? Можеш говорити?
— Звісно, можу, — пробурмотіла я. — Так, сама. Але мені страшно. Ти не міг би до мене приїхати?
— До тебе? Так, зараз приїду. Але скажи, що сталося. Ти не захворіла? Може, тобі щось потрібно?
— Нічого не треба, приїзди сам, добре? Я потім розкажу все, не хочу по телефону.
— Тоді чекай, скоро буду. До речі, який у тебе номер квартири?
— Сьомий, — відповіла я.
— Тоді до скорого! Замкни двері на ключ і нікому не відчиняй.
Він поклав трубку.
Справді, двері. Треба їх замкнути. У тому, великому світі, ми зачиняли квартиру на замок хіба на ніч, або коли йшли з дому. Але то було там, а зважаючи на ситуацію, що склалася в світі Залишеному, не зайвим буде замкнутися просто зараз.
Я пішла до дверей і зачинила їх на обидва замки. Тепер почувалася вже не такою настраханою. Зараз приїде Макс, він скаже, як мені бути. Макс надійний і впевнений, він не покине мене.
Хоча, я ж не залишу його тут ночувати? А якщо він висловить таке бажання? Що тоді робити?
Мої роздуми перервав телефонний дзвінок. Я подумала — можливо, це Макс вирішив щось уточнити чи дати мені якусь пораду. Тож без усіляких вагань відповіла.
Але в слухавці почувся зовсім інший голос. Знайомий і незнайомий водночас.
— Юро?
— Чому ти так здивувалася? Я ж обіцяв подзвонити…
Він нічого не обіцяв учора, бо я поклала трубку, не дослухавши його. Але, здавалося, Юру те зовсім не засмутило. Він, певно, вирішив і далі твердо гнути свою лінію щодо повернення "блудної дружини" до лона сім'ї.
— У тебе втомлений голос… Багато було роботи?
Зовсім не схоже на нього. Раніше він ніколи не цікавився тим, чим я займаюся поза домом, як заробляю гроші. Для нього існували лише він сам та власні потреби — їжа, комфорт, спокій і затишок, тілесні втіхи. Якщо все це отримував від мене — був веселим і задоволеним життям. Коли ж щось ішло не так, як він собі планував — то міг закатати істерику чи, навпаки, гордо мовчати і не йти на контакт, піддаючи мене суворому остракізму.
Мені здавалося, він кохав мене, поки я була зручною для нього і приносила якусь користь.
Але зараз така увага до моєї роботи і самопочуття дещо насторожили.
— Так, трохи запрацювалася, — відповіла я. — Але ти не переймайся, я відпочину — і знову буду в формі.
— Послухай, Ліночко, — його захриплий голос ( таки дійсно мав бронхіт чи ангіну, я мимоволі задумалася, чи не вплине це на його кар'єру співака). — Можеш розповісти мені все, я завжди вислухаю і прийду на допомогу. Ти можеш на мене розраховувати. Може, тобі потрібні гроші? Тільки скажи…
Гроші дійсно були мені необхідні, та я б ніколи не наважилася взяти їх у Юри. Ні і ще раз ні! Знала, який він умілий маніпулятор.
— У мене все є, — відповіла холодно. — Та й взагалі я в нормі. Просто був важкий день. Я втомилася на роботі, а потім… Так вийшло, що я знайшла свою подругу мертвою.
У слухавці запанувала тиша, аж я, було, вирішила, чи не урвався зв'язок. Проте голос Юри раптом знову вдарив по вухах.
— Що? Ти не жартуєш? І від чого ж вона померла?
— Її задушили мотузкою, — несподівано для самої себе я почала викладати усі подробиці, про які обіцяла поліцейським мовчати. Але мені здалося, що у Юриному голосі лунали нотки щирого співчуття — і я не змогла втриматися. — Задушили, потім поклали на підлогу і накрили ковдрою, наче нічого особливого й не трапилося. Уявляєш?
— Який жах! — мені здалося, що ця репліка прозвучала занадто награно. Хоча зв'язок був достатньо неякісним, щоб залишитися стовідсотково впевненою у цьому. Можливо, він дійсно хвилювався за мене…
— А поліція сказала, що це самогубство, хоча я впевнена — то було вбивство. Хтось розправився з Танею, а через що, я не знаю. Чи були в неї вороги, чи отримав хтось вигоду від її смерті? Гадки не маю. І ще мені страшно, бо я тепер проходжу по цій справі, як головний свідок. Раптом зі мною також щось трапиться?
— Ліно, сонце, я дуже хвилююся за тебе, — озвався Юра після невеличкої паузи. — Дозволь мені приїхати і заночувати тут. Повір, я до тебе не чіплятимусь. Просто подбаю про твою безпеку.
От тільки цього ще мені бракувало — щоб двоє чоловіків, до яких я була небайдужа, зіткнулися ніс до носа перед дверима моєї квартири.
І взагалі, вже пізно було щось міняти.
— Це буде зайвим, — відповіла йому. — Я, взагалі-то, не сама зараз. Але дякую за турботу.
— А з ким це ти, цікаво, — його голос умить став ображеним. — Чому зустрічаєшся з кимось, а мені даєш від воріт поворот?
— Це тебе не стосується, — відрізала я.
— А от і стосується. Раптом це і є той вбивця? Я не хочу завтра почути про те, що знайшли твій труп. Ти мені потрібна живою, чуєш?
Ото ще! Навіть свою нібито турботу про мою безпеку він висловлює в такій егоцентричній формі! Я йому, бачте, потрібна!
— А ти мені — ні, вибач! — я не витримала і натиснула на кнопку "відбій".
У Юри був талант виводити мене з себе та сіяти у моїй душі зерна сумнівів.
От і цього разу, попри свою злість на нього, мені було не по собі.
Макс не маніяк, це смішно.
Але я нічого не знаю про те, хто він насправді і чим займається. Раптом оце все — ті дивні записи у блокноті, відмова розповідати про своє минуле — свідчать, що він якийсь правопорушник. І запросити його увечері до свого дому, де ми будемо сам на сам, скажімо так — не найкраща ідея.