Тут і справді було дуже гарно. Річка саме у цьому місці широко розливалася, так що протилежний берег ледве виднівся у легкій імлі, і при бажанні можна було уявити, що ми перебуваємо на морі. Такий ефект ще більше підсилювало те, що час від часу налітав свіжий вітер і гнав до берега невеличкі хвильки. Білий чистий пісок, високі, майже в людський зріст, очерети, які хиталися од вітру перед самим пляжем, вода, за кольором майже ідентична ясно-синьому небу… І вигадливі башти хмар, котрими хотілося милуватися, звільнивши голову від усіх інших думок, почуваючи себе радісною і невагомою, як у дитинстві.
Поки я стояла і вивчала навколишній краєвид, Макс дістав фотоапарат і навів його на мене.
— Перестань! — гукнула я, прикриваючи долонями обличчя. — У мене волосся дибки після цієї шаленої гонки!
Але він не послухався і все одно зробив кілька знімків. Потім підійшов і показав мені, що вийшло.
Я дещо ошелешено дивилася на фото. З них посміхалася життєрадісна молода дівчина, яку не псувало навіть трохи скуйовджене волосся. Навпаки, здавалося, що так і задумано, і це не безлад на голові, а модна зачіска — як там подібні називають у глянцевих журналах — "пляжні хвилі"?
— Це я? — глянула на нього так, ніби Макс міг обдурити мене і підсунути фото іншої дівчини, у такому ж одязі, як і я.
— А що, є сумніви? І не затуляйся більше від камери, бо вийдеш наступного разу, немов Баба Яга!
— Ти можеш, — сказала я, усміхаючись. — Мабуть, це якийсь чарівний фотоапарат — за твоїм бажанням він робить модель писаною красунею або страшним монстром…
— Саме так, — зберігаючи серйозність, відповів він. — Якщо не будеш мене слухатися, я розгніваюсь і покараю тебе некрасивими фотками!
Десь на самій середині річки хлюпнула вода — чи то скинулася велика риба, чи злетів якийсь птах. А може, тут мешкає чудовисько, схоже на Лох-Неське? До пари чупакабрі?
Мої роздуми знову ж таки перервав Макс.
— То ти йдеш купатися чи ні? — спитав він. — Бо нам ще до міста добиратися, а я маю важливі справи.
— Ні, я не буду, — заперечно похитала головою. — Як хочеш, іди купайся, я почекаю на березі.
— Комплексуєш, що без купальника? — він мав талант відчувати все, що в мене на душі. — Я не буду дивитися. Йди просто в білизні. Або можна й так.
Я завагалася. "Так" — це точно не для мене, ніколи не розуміла нудистів. А от у білизні цілком можна було освіжитися, на мені були чорний спортивного фасону бюстгальтер і такі ж трусики — цей комплект практично нічим не відрізнявся від купальника. А річка так і манила до себе.
— Гаразд, але ти все ж відвернися, — сказала я.
Він слухняно сів спиною до пляжу, а я хутко скинула одяг і увійшла в воду. Вона була тепла і чиста, навіть можна було роздивитися власні ступні на річковому дні. Поряд коливалися якісь водорості і плавали мальки. Я відштовхнулася ногами, лягла на воду і попливла. Це були неймовірні відчуття, здавалося, давно забуті.
Ми з Юрою за останні роки не ходили на пляж жодного разу, якщо не рахувати того короткого "медового місяця" на морі. Він не любив такий вид відпочинку, а сама йти я не хотіла.
Від скількох ще різних життєвих задоволень я відмовилася за цей час? Не хотілося думати про минуле, але я все одно поверталась до спогадів, так, як людина несвідомо намацує язиком тріщину у зубі, котра спричиняє дискомфорт…
Пропливши кілька разів уздовж берега, я лягла на спину і просто лежала на воді, дивлячись у небо. Прямо наді мною кружляла справжнісінька чайка — я й не знала, що на нашій річці водяться такі. Сонце припікало досить сильно, але на обрії купилися хмари і ледве чутно погримувало.
Треба було виходити, бо, здається, збиралося на грозу. Тож я попливла до берега, розбризкуючи руками сяючі райдугою навпроти сонця краплі води. Уже біля берега з острахом поглянула в бік мотоцикла, поруч із яким сидів Макс — а ну ж, він крадькома дивиться на мене?
Але ні, мій супутник сидів не рухаючись і, здавалося, про щось замислився, дивлячись на густі крони верб.
Навіть коли я вибрела на берег та заходилася викручувати мокре волосся і похапцем натягувати одяг, він продовжував вдавати з себе кам'яну статую.
— Я вже, — нарешті сказала я, сяк-так привівши себе до пристойного вигляду. — Можеш іти купатися.
— Сподіваюся, ти не будеш за мною підглядати? — з насмішкою спитав він.
— Ото ще, — пирхнула я, лягла горілиць на траву і заплющила очі. Сонячні промені пробивалися навіть крізь повіки, і, здавалося, лоскотали обличчя. Хоча ні, то якась комаха встигла приземлитися на мою щоку. Я змахнула її і розплющила очі. Макс був уже досить далеко від берега — плив швидким, розміреним брасом, тоді повернув назад. Я опустила очі і глянула на його одяг, недбало скинутий на траву. З кишені шортів виглядав ріжок якогось темного предмета — я, було, подумала, що це мобільний телефон, але потім зрозуміла, що переді мною невеликий блокнот.
Я простягнула руку і витягла його, одним оком косуючи на воду — Макс був ще далеко, навряд чи він міг роздивитися мої маневри.
На першій сторінці були якісь номери телефонів, імена — все цілком звичайне і нічого неординарного.
Тоді я похапцем розгорнула записник на середині. Тут побачила щось зовсім незрозуміле — шифр чи що? Літери М.Н., потім 15.04, і, через тире, — 1500. Цей рядок був викреслений. Далі повторювалося те ж саме — ініціали? — дата — сума? Знову викреслено. Останнє число — 23.06, і так само викреслені ініціали К.Л. і число 2000. Може, це просто якісь його розрахунки — наприклад, фотосесії робив на замовлення чи знімав якісь свята. Але, якщо останніми стояли суми, то вони були завеликими. Ні, в реальному світі це була б цілком допустима вартість послуг фотографа, проте тут, у "залишенців", все було набагато дешевше. Так і не зрозумівши, про що йшла мова в цих записах, я швиденько заховала блокнот назад у кишеню Максових шортів і поглянула в бік води, щоб переконатися, що він того не бачив. Здається, ні. Спокійно виходив із води, був теж у темних плавках, тому, думаю, нічого страшного в тому, що я дивилася на нього, не було.