13

— Ліно, який жах! — обурилася мама.  — Це просто неподобство — так розмовляти по телефону!

 — Як хочу — так і розмовляю,— огризнулася я. Бажання обіймати рідних і говорити їм слова вдячності умить десь випарувалося.

— Що то за Юра? — мама не відставала. — Він тебе образив? Чому ти накричала на нього?

 — Я його не знаю і знати не хочу, — спокійно промовила я. — І передай Марічці, коли вона повернеться, щоб більше ні з ким мене не намагалася звести. Якщо мені захочеться познайомитися з хлопцем — я знайду його сама.

 — Коли ти будеш так некультурно поводитися, жоден хлопець тобою не зацікавиться, — мама сіла на свій улюблений “коник” — повчань та нотацій. 

 — Мамо, вибач, але я погано почуваюся і хочу спати, — я демонстративно закуталась у ковдру та заплющила очі.

 — Добре, спи, поговоримо завтра, — вона кинула на мене ображений погляд і  випливла з кімнати, обережно причинивши за собою двері.

За мить потому  я почула, як  мама на кухні щось голосно забубоніла — видно, коли їй не вдалося повиховувати мене, вона вирішила відігратися на татові. Він мав флегматичний характер і всі її повчання зносив з незмінним стоїцизмом, хоча й завжди чинив по-своєму. Можливо, і я з віком навчуся так робити. Хоча навряд…

А раптом в очах Юри я поводилася так само, як моя мама? — промайнула підступна думка. Я увесь час намагалася його вдосконалити, переробити, а він, на відміну од мого батька, не терпів такого психологічного насильства  і противився, як міг. Значить, мамі просто пощастило, що вона зустріла людину, яка пробачала їй її недоліки. А мені — не пощастило. А якби я взяла на себе роль того, хто пробачає? Можливо, у нас би склалась зовсім інша історія?

Втім, уже пізно що-небудь міняти. Я зробила свій вибір, і тепер Юри в моєму житті не буде. Можливо, на його місце прийде хтось інший, але я не хотіла нічого загадувати наперед. Я бажала йти до своєї мети дрібними кроками і все добре зважувати. Зрештою, у мене зараз мізки тридцятилітньої жінки, тому я вже не натворю дурниць. Все буде добре, завтра настане новий день, і я почну своє життя з чистої сторінки!

Ця оптимістична думка стала останньою перед тим, як я плавно перемістилася у сон без сновидінь.

***

Коли ж розплющила очі — за вікном був ранок. Не такий білосніжно-осяйний, як учора, а сіруватий, похмурий. Відлига, сніг розтав? 

Перед моїми очима маячили все ті ж старенькі жовті штори з червоними трояндами, але щось було не так, як учора. Я не одразу зрозуміла, в чому справа, аж поки не сіла на ліжку і не підняла руки, щоб зібрати докупи волосся. А збирати не було чого! Вірніше, лисою я, звісно, не була, але й довгих кіс більше не мала. Схопила бігцем дзеркало, що стояло на тумбочці, і зазирнула у нього.  На мене дивилася зовсім не та юна дівчина з наївними очима і ямочками на кругленьких щічках. Моє волосся знову було підстрижене під каре, я побачила звичну для останніх років зморшку між бровами і другу — в правому кутику губ. Чорт, що це — я знову на вихідній точці, в дві тисячі двадцятому? Що за дурні експерименти? 

Чи, може, так і було задумано розробниками тієї програми — повернути людину в минуле лише на один день, щоб вона могла там щось змінити, а тоді знову матеріалізувалася в сьогоденні? Я була трохи розчарована. Бо ж уже напланувала собі стільки всього — починаючи від переведення на інший факультет і закінчуючи орендою власного житла, де тільки я буду господинею. 

А тут — виходить, мені знову тридцять, а я живу в батьківській квартирі, з мамою і татом, і явно не процвітаю? Де ж мої плани про вигідну кар’єру, самостійність і  успішність? Накрилися, як казала покійна бабуся,  мокрим рядном?

Однак, з іншого боку, якщо я живу тут, то я не одружена з Юрою ( я поглянула на свою праву руку — і справді, обручки на ній не було). Хоч одна гарна новина — бо, значить, і боргів та інших проблем, котрі він мені створив, теж немає.

А з усім іншим буду розбиратися потихеньку.  Можливо, насправді я цілком забезпечена бізнес-леді з люблячим чоловіком та купкою милих діточок, а до батьків просто приїхала у гості? Але чому я нічого того не пам'ятаю? Я до найменших подробиць пригадую своє попереднє життя, до того, як я зайшла на той чудернацький сайт… Чудово усвідомлюю усе, що відбулося вчора — якщо той день з минулого можна так назвати. І все. Чи було щось після того? Як склалося моє нове життя?

Ну, зараз знайду маму і обережно вивідаю у неї все, що вона захоче розповісти про останні події минулого. Спробую зробити це, ніби між іншим, щоб вона нічого не запідозрила. Зрештою, з її балакучим характером то буде неважко.

Я ще раз піднесла дзеркало до обличчя. І все-таки я підстрижена під каре, а це улюблена зачіска Юри. Чи може такий факт означати, що я все-таки не змогла перехитрити долю, і він, як той безбілетник до трамваю, пропхався у моє життя?

"Зачіска ще нічого не значить!" — рішуче сказала я собі і встала з ліжка. Знайшла на стільці джинси і футболку, які були мені незнайомі, але підійшли ідеально.

Визирнула у вікно — тепер уже мене важко було здивувати, я підготувалася морально до будь-яких несподіванок, тож те, що надворі знову було літо ( чи, може, пізня весна, чи рання осінь) зовсім не вибило мене з колії.

Я пішла до ванної кімнати, вмилася і почистила зуби. Все було звичним, лежало на своїх місцях, і ця повсякденність трохи заспокоїла мене.

Причесавши волосся, я попрямувала до кухні, де зазвичай уранці можна було застати маму — вона любила сидіти з чашкою кави перед увімкненим маленьким телевізором, на екрані якого страждали і кохали один одного герої якоїсь російської чи української мильної опери.

Проте кухня сьогодні виглядала ідеально чистою і порожньою. Ніде не було видно брудної чашки, жодної тарілки не на місці, ані крихти на дзеркально вимитому лінолеумі. Може, мама пішла на базар або до лікарні? І певно, тата з собою прихопила, бо у їхній кімнаті теж було так само чисто і порожньо.