Розділ 1
- А хто ж він?
- Хтось, - прошепотів мій внутрішній голос.
Справжній, нестримний від бажання, хижий, хвилюючий, чоловічий погляд спрямований на тебе. Ці блакитні очі, які відображають найприхованіші таємниці підсвідомості, вони заганяють у кут з якого неможливо непомітно вислизнути, чарівна усмішка, яка дратівливо з’являється на губах, немов шепоче: «Ти переможена, не опирайся чарам».
Його ж комбінезон червоного кольору, діє як матадор на бика, ще ця розстібнута бретелька неохайно стирчить, відкриваючи оголене плече – отакої, як же хочеться її застібнути або непомітно погратись з ґудзиком та ненароком визволити від пут інше плече. Тверді, впевнені кроки до мене, деякі його кучері прилипають до обличчя, довге, русяве волосся розвіває штучно створений вітер, він зупиняється за декілька кроків напроти мене.
Я чую його дихання. Мені стає ніяково від цієї нестримної енергії, щось стрепенулось у спокутному тваринному інстинкті. Так, треба зрозуміти, що? Він не красень з роману, і років йому, мабуть, на двадцять більше аніж мені, але у цьому чоловікові є щось таке, притаманне тільки йому, що надає мені крила, які кожен раз розправляються та піднімають мене у далечінь небес. Потік хвилювання заповнює кожну мою клітину, я задихаюсь, не можу ані поворухнутись, ані вимовити хоча б одне слово. Мене бентежить мій стан, я відчуваю, що щось тягне і не хоче відпускати, охоплює, непокоїть, підбурює у вихорі подій, ще більш збуджуючи невтомну уяву.
Перемога вже на його боці.
Велике ліжко, чоловік, від якого голова йде обертом, нестримно смокче мої губи, ніжно торкається волосся, грає з тілом і з кожним дотиком наближає до одкровення бажань, потім з насолодою, лакомо смакує розпалене, як вогонь тіло, й п`є мене до останньої краплі .
Через годину він запалить сигарету, зачинить двері, увірвавшись у моє життя й залишив у минулому нашу зустріч, піде своїм чоловічим шляхом.
А я, як і завжди, буду жити, може, колись пройду повз знайому фігуру та привітаюсь з ним, бо декілька років чекала на його появу, не зачинив своїх дверей, мріяла хоча б на годину опинитись там: на великому ліжку, де він мене покинув.
«Покинув?» - відлунням шепоче мій внутрішній голос.
«Ні, він тебе не покинув! Це ти його залишила у ту мить, як промовила: «Так!» Молодий, вільний чоловік вже тієї самої миті вирішив для себе, що не залишиться з тобою, піде своєю стежкою. У його думках ти – це лише мікророманчик. Мачо не може належати лише тобі, він усіх, точніше, хоче бути з усіма, бо йому потрібна не ти, як він визнає у розмові з тобою, а слава, для того, щоб поміж друзів потім розповідати про свої пригоди та з захопленням підраховувати скільки жінок переможені його чаруючою поведінкою».
Сьогодні – Казанова, а в похилому віці скаржитиметься дружині на маленькі проблеми великого чоловіка минулого. Ці проблеми майбутнього будуть турбувати потім, зараз же час насолоджуватись життям. А що таке життя, якщо з нього прибрати жінок, алкоголь та жагу пригод? Га?
Швидкий хаус, електрона музика з залу, де він працює, від якої хочеться танцювати, бо десь у глибині з’являється кач, який підбурює і надає сенс танцю, який розповідає про історію життя. Він - це частинка великої «культури», яка ще розвивається, іноді незрозуміла частина буття.
На його запитання я відповідаю: «Ні!»
Це слово якось невпевнено звучить, а для нього воно і зовсім незрозуміле, якось ріже слух, він не вірить своїм вухам, його давненько не динамили, не говорили: «Ні!» Для нього це шок, як це… Початок успішної гри.
Завтра будуть квіти, цукерки, телефоні розмови, благання дати шанс і зустрічі. Чоловік вважає, що його почуття найважливіші, бо закохана людина може перевернути увесь світ догори дриҐом, але вона зробить так, якщо у серці живе кохання. Мільйон троянд, романтичні блукання і багато іноді погано римованих віршів. Любов – це цілий незнаний світ, до якого прагнуть люди на землі.
Але що відчуваю я? Мені його шкода, бо нова гра захоплює і дуже кумедно спостерігати за незграбними проявами іграшкового, на мій погляд, кохання. З дикого хижака, який вполював мою увагу, він стає домашньою кішкою з великими від подиву очима. Ходить по ланцюжку, як шовковий, та муркотить казочки про те, що нікого крім мене не бачить й навіть дихати не може, бо я не поруч і не підтримую нові правила, які він мені подарував.
Кожного разу він засинає з думкою про те, що я наснюсь йому у сні, але, коли ніч приходить, чомусь Морфей до нього не являється, і у суцільному безладді безсоння моя мара не дає спокою. А в моїх снах його забагато: відверті розмови, посмішка, яка з’являється у мить недомовок, великі гарні очі, живі емоції, намагання розповідати мімікою про свої почуття у той момент часу, коли ми разом, і обличчя з маленьким, зовсім непомітним шрамиком, неохайним виглядом справжнього холостяка.
На яву його чаруючий комбінезон зникає, волосся, яке було у безладі, стає гарною зачіскою. Тоді я дізнаюсь, що чоловік, що здавався старшим за мене, молодший аж на шість років.
Я забираю, ненавмисно, увесь вільний час, він навіть не згадує про минулі пригоди, бо кожну годину насолоджується новим життям. На запрошення друзів він лише посміхається, відмовляється, пригадуючи про інші плани на вечір, бо цілий день працював і дуже скучив за мною, але я ним не зацікавлена. Він змінився заради мене, а я занурена у сумніви в своїх почуттях, блука лабіринтами власних думок про те, хто він для мене?