Глава 16

Глава 16

          - Покатаймося сьогодні вночі по місту?

          Пропозиція Роберта була доволі несподіваною. Я хотіла спочатку відмовитись, але потім подумала, що ще ніколи не їздила нічними вулицями свого міста.

          - Гаразд, – погодилась я. – Об одинадцятій заїжджай.

          - Супер! – радісно вигукнув він. – До зустрічі, Еллі!

          - Бувай, Роберте! – весело промовила я і натиснула кнопку відбою на мобільному.

          Я раділа майбутній нашій зустрічі з Робертом. Легке хвилювання додавало піднесеності моєму настрою і усмішка торкнулась моїх вуст. Чому кожне наступне моє побачення з ним викликає в мене все більше емоцій? Я не хотіла цього усвідомлювати, але я закохувалась в Роберта.

          Домовившись з мамою, що вона пригляне за Вілсоном, я вклала його спати й поспішила в душ. На годиннику вже майже пів на одинадцяту. Мені потрібно поквапитись і швидко обполоскавшись, я вийшла з ванної кімнати. Тихенько прокравшись до спальні, я взяла телефон, поглянути котра година. В мене залишилось п’ятнадцять хвилин.

          Початок вересня видався напрочуд теплим. Наче літо вирішило залишитись ще на трішки в гостях у своєї старшої сестри – осені. Переглядаючи вішаки з одягом, я розгубилася. Що ж одягнути? Вибір пав на мою улюблену трикотажну сукню на довгий рукав. Вона лягала по фігурі й сягала середини стегна. Насичений гранатовий колір додавав таємничості моєму образу, притягував погляд. М’яка тканина ніжно торкалася шкіри, наче теплий вечірній промінь сонця. Тож я не буду відчувати прохолоди в цьому платті.

          Година потихеньку добігала одинадцятої. Я підмалювала вії тушшю і тепер мій погляд став більш виразним. Помада кольору марсала зробила мої вуста неймовірно спокусливими. Декілька крапель улюблених парфумів і я готова.

          На тумбі завібрував телефон. Я поглянула на себе в дзеркало і усміхнулась своєму зображенню. На мене дивилась пекуча брюнетка з вогником в очах. Давно я не бачила себе такою…красивою й чарівною водночас. Чари Роберта змінювали мене на краще.

          Накинувши на плечі легеньку курточку, я взула чорні туфлі на шпильках і вийшла з квартири. Автомобіль Роберта стояв біля входу в під’їзд і дах на ньому був піднятий. Я підійшла до машини, і відкривши дверцята, сіла поруч з Робертом.

          - Привіт, красуне! – вимовив захоплено він і пристрасно вп’явся в мої губи. Його наполегливий язик проник в мій рот і я із задоволенням впустила його всередину. Кров моментально закипіла в мені від збудження, яке виникло від палкого поцілунку.

          - Привіт, Роберте! – важко дихаючи, промовила я, коли наш поцілунок скінчився.

          Він завів двигун і машина рушила з місця.

          - Що скажеш, якщо я ввімкну музику? – запитав він, перевівши погляд на мене. Його вуста легко всміхалися, тож я теж усміхнулась йому.

          - Я тільки «за»! – сказала я і відкинулась на спинку сидіння. В мене був пречудовий настрій і я почувалась щасливою в ці хвилини.

          Машина плавно рухалась вулицями міста, які освітлювались жовтими вогниками ліхтарів. Час від часу на дорозі траплялись інші автомобілі й таксі. Цікаво, куди вони прямують? Я дивилась у вікно на майже спорожнілі тротуари, по яких в цю годину не ходили перехожі. Під магазинами, які ще досі не зачинились, в освітлені неонових вивісок, гуртувалися компанії з хлопців та дівчат. Вони весело сміялись, щось розповідаючи одне одному.

          Повільна композиція пісні долинала з приймача, навіюючи спокій і розслабляючи мене. В ці хвилини мені було так добре на душі, що від задоволення я заплющила очі. Тієї ж миті я відчула, як рука Роберта пірнула в моє волосся. Моїх губ торкнулась легка усмішка. Було неймовірно приємно відчувати його лагідні дотики.

          - Вип’ємо кави? – Його голос вивів мене з напівдрімоти.

          - Не маю нічого проти. – Все ще із заплющеними повіками відповіла я.

          Роберт скерував автомобіль в Макдрайв, і набравши різноманітної їжі та по стаканчику ароматної кави, вивів машину знову на дорогу.

          - Ем… Роберте, може зупинимось і перекусимо? – здивовано дивлячись на нього, запитала я.

          - Перекусимо, але не тут, – відповів він, уважно дивлячись на дорогу. Ми спинились на червоному світлі світлофору і поглянувши на мене, додав: - Я розвідав про одне дуже гарне місце. Хочу тобі показати його.

          - Ти мене заінтригував, – з цікавістю в голосі промовила я.

          Він нічого не відповів, а лишень загадково усміхнувся і машина знову рушила з місця.

          Ми їхали хвилин п’ять, і невдовзі я почала розуміти, куди саме мене везе Роберт. Дорога поступово йшла вгору і коли ми виїхали на рівнину, я остаточно переконалася у своїх здогадках. «Пагорб Кохання» -  популярне місце серед закоханих в нашому місті.  Я неодноразово чула, що звідти відкривається неймовірно захопливий вид на все місто. Вдалині, воно мерехтіло тисячами жовтих вогників, які були схожі на зірки в нічному небі.