Глава 14

Глава 14

          Я розгубилась. Дещо сторопіла від такого повороту подій. Якось давніше, в мене один раз промайнуло питання як Віллі поладить з Робертом. Але я не задумувалась над цим. В мої плани їх знайомство не входило. Принаймні, поки що. Я ще й досі до кінця не розібралась в собі, чого саме я хочу від стосунків з Робертом – звичайних тілесних утіх чи тривалих відносин.

          Він дивився на мене впритул і не відводив очей. Поглядом, сповненим рішучості.

          - Емм… Роберте… - тихо промовила я, не знаючи, які підібрати слова. – Це досить серйозний крок. Думаю, тобі варто обдумати своє бажання, перш ніж просити мене про таке.

          - Я не щойно це придумав, – сказав він впевненим голосом. – Останні декілька днів мене не покидає думка, що я хочу познайомитись з Вілсоном.

          Важко зітхнувши, я голосно видихнула. Звичайно, йому ж невідомі причини, через які я боюсь зближуватись з ним. Тим більше знайомити його з Вілсоном. Невдалий роман з Лео вбив мою довіру до чоловіків. І якби ж це було лишень між мною та ним! Так Лео втерся в довіру й до дитини. Малюк прикипів до нього, звик, радів їхнім зустрічам. А потім Лео зник… Я не хочу повтору такого сюжету.

          До того ж, Роберт не знає про проблеми зі здоров’ям у Вілсона. Я навмисно не розповідала йому про це. Не хотіла викликати у нього жалість чи якісь подібні почуття. Розповісти Роберту про хворобу Віллі – це те ж саме, що відкрити йому своє серце, до чого я поки що була не готова.

          - Роберт, для мене це не так просто, – я опустила голову і втупила погляд в пісок. На цю тему говорити було складно. Слова мені давались важко і зовсім не хотіли вимовлятись. – Мені потрібен час, щоб подумати.

          - Еллісон, зрозумій, – він взяв моє обличчя в руки, змушуючи мене подивитись на нього.  – Я серйозно ставлюся до наших стосунків. Вілсон – частина твого життя. І я хочу з ним познайомитись. Не закривайся від мене, прошу. Дай мені шанс довести тобі, що мої слова не пусте місце.

          Він нахилився і ніжно поцілував мене. Від задоволення я заплющила очі. Його вологі вуста пестили мої, наче смакували заморський смаколик, який досі не куштували. Відчуття від поцілунку змішались з щирими словами, які щойно я почула від Роберта. Емоції нахлинули на мене і сльози заповнили мої очі. Мені стало важко стримувати себе і ховаючи обличчя у долонях, я розплакалась.

          - Тихенько, Еллі,  – Роберт обійняв і приголубив мене. – Вибач, сонечко. – Ласкаво поцілувавши мене у волосся, він не переставав погладжувати його.

          Поруч з ним я почувала себе немов маленька дівчинка. Не знаю чому, але я могла дозволити собі бути слабкою поруч з ним. Я поклала голову йому на плече і притулилась, вдихаючи запах його шкіри. Він був особливий, спокусливий, звабливий. Мені подобалось, як пахне Роберт. Його міцні руки обіймали мене і я відчувала внутрішній спокій, який теплотою розливався по мені, просочувався в кожну клітинку мого тіла. Я наче випила склянку гарячого молока перед сном і щось схоже на дрімоту, загорнуло мою душу в м’який плед. Ці відчуття дали зрозуміти, що мені варто спробувати довіритись Роберту.

          - Не вибачайся, – трохи заспокоївшись, промовила я. – Гаразд. Я познайомлю тебе з Віллі. Тільки ще не вигадала, як це влаштувати.

          - Якщо ти не проти, ми б могли відвідати атракціони на наступні вихідні? – радісно усміхаючись, запитав Роберт.

          - Бачу, ти серйозно все обдумав, – промовила я. – Вже все спланував.

          - Крихітко, я слова на вітер не кидаю. – Він дивився на мене своїми блакитними очима, і я не бачила в них й натяку на лукавство. – Якщо вирішив, то так і зроблю.

          - Рада це чути, містере Блекстоун,  – кокетливо промовила я, і відхилившись, обперлася руками об лежак. – Приємно усвідомлювати, що поруч зі мною справжній чоловік.

          - Я готовий доводити тобі це, допоки не переконаю у щирості своїх почуттів. – Роберт спочатку пильно дивився на мене, а потім зненацька поцілував в ямку під шиєю. Від лоскоту його щетини я розсміялася.

          - Нам час збиратись,  – весело сміючись, сказала я. – Спробую вмовити маму, щоб на пару годин залишилась з малим вночі. Не хочу втратити таку нагоду і не поплавати з тобою голяка.

***

          Коли я прийшла додому, на годиннику була вже половина дев’ятої. Мама сиділа за комп’ютером, щось друкуючи на клавіатурі. Вілсон возив великою вантажівкою кубики й вивантажував їх на підлогу поруч з диваном.

          - Привіт! – я зайшла в кімнату і підхопила дитину на руки. Від несподіванки Віллі залився сміхом. Я поцілувала його й опустила на підлогу. Все ще сміючись, малюк повернувся до свого заняття, щось бурмочучи собі під носик.

          - Як ви тут? – спитала я маму і присіла на диван. – Малюк не вередував?

          - Ні, все добре, – відповіла мама і повернулась до мене. – А ти як? Відпочила хоч трішки?