Глава 11

Глава 11

          На годиннику за десять хвилин дев'ята. Вілсон спить і сьогодні за ним пригляне мама. Вона зовсім не проти приглянути за Віллі. Дізнавшись, що я йду на пізнє побачення з Робертом, вона лишень поцікавилася, чи впевнена я в ньому. Розумію, чому її хвилювало саме це питання. Після мого розставання з Лео, мама не раз втішала мене і твердила, що все владнається і налагодитися. Коли я розповіла їй про знайомство з Робертом, вона усміхнулася і сказала: «Еллісон, вилікувати душевні рани, залишені чоловіком, здатний тільки новий любовний зв'язок з іншим чоловіком. Або бурбон»

          Через кілька хвилин під'їде Роберт. Я досі не відаю, де пройде наше побачення і куди ми з ним поїдемо.

          Я поглянула на себе у дзеркало і задоволено підмитила, що мені подобається те, що я побачила. Сьогодні був спекотний день, і вечір також видався теплим. Я вирішила одягти свою улюблену вечірню сукню. Вона ідеально лягла по моїй фігурі. Чорного кольору, з м'якої тканини, довдиною до середини стегна. Глибокий V-подібний виріз мимоволі притягував погляд до грудей, які спокусливо облягала тканина сукні. Легка органза і чорні перламутрові намистини прикрашали край вирізу. До сукні я взула чорні туфлі-човники на вузькій шпильці з застібкою на щиколотці. Панчохи й комплект мереживної білизни, який я купила напередодні, були пікантним доповненням мого вбрання.

          Волосся водоспадом спадало до плечей, розпушене від сушки феном. Блиск для губ, підводка для очей і намальовані тушшю вії - ось і весь мій макіяж. І, як завжди, кілька крапель улюблених парфумів. Все, я готова.

          Мій мобільний завібрував. Роберт вже тут. Ми домовилися, що він набере мене, коли під'їде.

          Впевнившись, що Вілсон міцно спить і попрощавшись з мамою, я вийшла на вулицю.

          Роберт стояв біля машини, і, побачивши мене, розплився в усмішці. Всього кілька кроків - і я вже поруч з ним. В одну мить я опиняюся в його міцних обіймах. Боже, як же я за ним скучила!

          Не знаю, скільки ми так стояли обійнявшись. Мені не хотілося нічого, весь світ не мав жодного значення. В його руках я почувала себе затишно й спокійно. І мені було так добре в цю мить!

          Коли ми відсторонились одне, Роберт пристрасно і наполегливо вп'явся в мої губи. Наше дихання почастішало, бажання охопило нас. Його руки обіймали мене і міцно тримали, не даючи відсунутися. Як же класно він цілується!

          - Ти виглядаєш приголомшливо, Еллі! - Роберт зробив крок назад і подивився на мене зверху вниз. – Мені важко стримувати себе поруч з тобою.

          - Привіт! – Я подарувала йому свою чарівну усмішку і ніжно торкнулася губами  щетинистої щоки.

          - Привіт, Еллісон! - Він галантно поцілував мені руку і усміхнувся. - Сідай в машину.

          - Слухаю і підкоряюся, мій Пане, - пожартувала я, і ми обоє розсміялися.

          Комфортабельність його Мерседеса все більше і більше подобалася мені. І взагалі, сама машина мені почала подобатися. Може, це тому що, автомобіль належить Роберту? Раніше я байдуже ставилася до автівок.

          - Можливо, ти хоч тепер мені скажеш, куди ми їдемо? - з цікавістю запитала я.

          - Ні, люба. - Роберт відвів погляд від дороги та подивився на мене. - Зараз сама все побачиш.

          Звичайно, я чекала на таку відповідь. Але ж варто було спробувати. Я легенько усміхнулася й відвернула погляд у вікно. Ми їхали мовчки, і лишень неголосна музика, що звучала в машині, порушувала тишу й створювала романтичний настрій. На вулиці вже почало сутеніти. Вуличне освітлення було ввімкнене, але ще зовсім не помітне.

          Виконавши маневр і звернувши вправо, машина виїхала на центральну вулицю міста. Через мить автомобіль Роберта загальмував, і ми опинилися біля центрального входу в «Гранд Парадіз Плаза».

          - «Парадіз Плаза»? - Мої очі округлилися від подиву. - Ти серйозно?

          - Абсолютно, - мовив він і вийшов з машини. Обійшовши навколо неї, Роберт відкрив дверцята і простягнув мені руку. - Ходімо.

          - Оце так сюрприз! - Моя усмішка була ширше посмішки Чеширського кота. Я мало не стрибала від радості. - Неймовірно!

          «Гранд Парадіз Плаза» - це шикарний і респектабельний готель в нашому місті. Тут завжди зупиняються знаменитості, політики та шоумени. На останньому поверсі, під скляним дахом мансарди, розташований знаменитий французький ресторан. З його вікон відкривається приголомшливий вид на все місто. Я завжди мріяла побувати тут. Якось я обмовилася про це Роберту в одній з наших розмов. І ось я тут. Мені не віриться!

          - Ходімо, міс Паркер. У нас замовлений столик, з прекрасним видом на вечірнє місто.

          Я взяла його під руку, і ми увійшли в просторий хол «Гранд Парадіз Плаза».