Глава 1

Глава 1         

          Я сиділа у темряві, перед екраном монітора. Вже після опівночі. Малюк вже давно заснув, а мені ще не хочеться спати. У кімнаті тихо і затишно. Я відвела очі від компьютера і зупинила погляд на порожньому двоспальному ліжку. Потім подивилася на дитяче ліжечко, в якому спить мій хлопчик і старі спогади спливли у мене перед очима ...

***

Декілька місяців тому.

         Чорт! Він знову приперся додому п’яним в дим. Як же мені це набридло! Я сиджу в темній кімнаті, лишень блакитний екран монітора трохи підсвічує її. На годиннику дванадцята година ночі. У кімнаті заледве чутно гудіння процесора в системному блоці, який і порушує нічну тишу. На ліжку, в позі «зірки», лежить тіло. Мій «найдорожчій», мій законний чоловік. Він повернувся на бік, і одразу кімнату пронизили гучні звуки хропіння. Я піднялася з крісла і підійшла до дитячого ліжечка – перевірити, чи не прокинувся малюк. Слава Богу, спить і тихенько сопе. Повітря в кімнаті почав заповнювати запах перегару. Отакої... Мені знову не вдасться заснути цієї ночі. Головний біль на ранок забезпечений.

          Думки крутяться божевільним вихором, а в грудях закипає злість. Злість всередині мене аж клекоче! Як же мені набридло це терпіти!

          Майже щодня я спостерігаю одну і ту ж картину: він приходить додому пізно ввечері, п'яний, як чіп. Йому абсолютно байдуже до мене та малюка. Що я тільки не пробувала, щоб це припинилося: розмови, вмовляння, пояснення, погрози, відвідування сімейного психолога. Нічого не допомагає. Господи, скільки мені ще терпіти? Я скрушно зітхнула. Не так я уявляла собі сімейне життя.

          Мій малюк повернувся на бочок в своєму ліжечку, чим відволік мене від паскудних думок. Ні, так діла не буде. Я не хочу, щоб моя дитина росла біля батька–п'яниці. І як це мені вдалося вскочити в таку халепу? Я так втомилася бути сильною, тягнути все на собі. Я опустила голову на руки і стисла скроні. Так, він працює, приносить гроші в сім'ю, яких вистачає на їжу та оплату комунальних платежів.

          Але справа навіть не в цьому. Поряд з цим чоловіком я зовсім не відчуваю себе коханою і бажаною, не відчуваю себе жінкою, не відчуваю своєї жіночності. У наших відносинах відсутня ніжність, турбота, немає теплоти. Я не відчуваю до нього нічого, крім відрази.

          Мене нудить від однієї думки про секс із ним. Я здригаюся, згадуючи той огидний перший секс після пологів. Мене аж пересмикує від тих спогадів. Шкіра миттєво вкрилася дрібними пухирцями і волосся на руках стало дибки. Це було настільки бридко і принизливо, що на очі ще й досі навертаються сльози.

          Я відчувала себе дешевою повією, яка відпрацьовує заплачені бабки й чекає, поки закінчиться процес. Неймовірний біль пронизував не тільки моє тіло, але й душу. Навіть мій найперший раз не був таким огидним. Чоловік тупо довбав мене, не дивлячись ані на мої сльози, ані на мій біль. Навіть не замислювався, щоб зупинитися. А безупинно трахав, тільки аби кінчити. Коли цей кошмар нарешті скінчився, я втекла до ванної і розревілася.

          Принижена, розтоптана, пошматована. Зґвалтована. Ось як я почувала себе. А він навіть не поцікавився причиною моєї істерики. Більш–менш заспокоївшись, я повернулася до кімнати і виказала йому все, що лежало на душі. Він не на жарт розлютився на мої претензії, що він був грубим і бездушним. Обізвав мене колодою та істеричкою, і пішов. Я тоді проревіла цілий день. Ця образа засіла глибоко мені в душу. Я ще й досі її зберігаю.

          Та й взагалі, секс з ним був завжди якимось прісним, без пристрасті й бурхливих емоцій. І мені ніколи не хотілося більшого з цим чоловіком. Навіть спочатку відносин. А тепер, після стількох років приниження – тим більше.

          Ми разом вже сім років, але з кожним наступним – все гірше і гірше. Чому так? Я дуже часто задаю собі це питання. Шукаю відповіді у собі. Намагаюся зрозуміти причину його холодності і байдужості. Можливо причина у тому, що ми різні і не підходимо один одному? Люди з різних соціальних прошарків? Або ж не сходимося на емоційному плані?

          Ні. Пияцтво – ось що руйнує наші відносини. Його щоденне, безпробудне пияцтво. Не минає і дня, щоб нашу квартиру не охоплював жахливий сморід перегару. Я росла в непитущий родині й ніколи не думала, що буду жити з п'яничкою. У його ж сім'ї все до біса навпаки. Мене там одразу не злюбили. Аж занадто я по їхнім міркам правильна!

          До заміжжя у мене були й клуби, і вечірки. Але я змінила своє життя. Зробила вибір на користь своєї майбутнього та нареченого. Чого не скажеш про нього. Іноді і я можу дозволити собі випити. Розслабитися в хорошій компанії. Але напиватися до безпам’ятства та ще й кожного дня – це вже занадто.

          Я все чекала, коли ж він збагне, що сім'я повинна бути на першому місці. Сподівалася, що народження дитинки змінить його. Адже він так хотів дитину! А чи було це бажання щире? Чи це лише були порожні балачки? В будь–якому разі, після народження малюка, нічого не змінилося.

          І ось зараз я сиджу і міркую про своє життя, згадую своє минуле, свої надії. Я підвела очі і поглянула на свого чоловіка. Чи залишилися у мене до цієї людини хоча б якісь почуття? Не знаю. Не впевнена. Сподівання. Надія на щось. Вже навіть не знаю, на що. Чи хочу я й надалі жити з цією людиною? Бути поряд з ним і продовжувати власні тортури? Яким прикладом він буде для нашого сина? Занадто багато питань, на які я не здатна дати відповідь. Я так заплуталася…