Глава 29

Глава 29

          Я відкинулась на спинку стільця, очікуючи своєї черги. Була майже п’ята година вечора. Міська поліклініка в цей час була практично порожня. В довгих коридорах стояла тиша, лишень іноді її порушували звуки кроків поодиноких відвідувачів. Вони проходили коридором і за мить зникали за дверима потрібних їм кабінетів. Та й деколи ще медсестри перебігали з бланками в руках з одного кабінету в інший.

          Зазвичай мені не приходиться сидіти в очікуванні на сеанс зі своїм сімейним лікарем. Ми заздалегідь обговорюємо час та дату прийому. Та мій сьогоднішній візит не був запланований. По обіді до мене подзвонила лікарка і повідомила, що я неодмінно мушу відвідати її сьогодні.

          Від очікування мене почала долати нудьга. Я розглядала стіни холу, в пошуку чогось цікавого, щоб хоч якось скрасити своє перебування тут. Мій погляд ковзнув по плакату з закликом про щеплення від грипу, на мить затримався на інформації про те, як розпізнати симптоми інсульту та зупинився на вікні, в якому чітко було видно моє відзеркалення. Рука автоматично потягнулася до обличчя і пальці торкнулися медичних пластирів, які прикривали рану. Вона поступово загоювалася і вже майже не боліла. Мені добряче перепало від Тревора – його удар розсік мені брову. Тиждень я проходила зі швами, і лишень вчора мені їх зняли. На додачу лікарі діагностували струс мозку. Дякувати Богу, що легкої форми. Мене все ще трохи нудило і зрідка відчувалося легке запаморочення.

          Моє самопочуття мало мене хвилювало, оскільки я переймалася за Вілсона. Через те, що Тревор нагодував його забороненою їжею, в малого різко погіршився стан здоров’я і загострились прояви алергії. Роберт терміново зв’язався з професором Брікке, щоб той проконсультував нас. Поради Йогана швидко допомогли нам витягнути дитину з того стану. Ми придбали необхідні медикаменти й за декілька днів Вілсону стало краще.

          Я важко зітхнула і заплющила очі. З пам’яті виринув образ Тревора: як я лупцювала його, а Роберт відтягував мене від нього. Якби не Роберт, невідомо чим могло все скінчитися. Тревор відбувся незначними ушкодженнями – забій грудної клітини та перелом носа. Не розумію, звідки в мене тоді з’явилося стільки сили?

          Сержант Дженкінс зв’язувався з Робертом і повідомляв всі подробиці по справі йому. Майже весь тиждень, що минув, я провела в ліжку, під суворим наглядом коханого. Він піклувався про мене, наче я була його дитям.  Мама доглядала Вілсона, тому що самостійно я не могла цього робити. І хоча  лікарі дозволили мені проводити лікування вдома, дотримання мною постільного режиму було обов’язковим. Роберт навмисно обмежив моє спілкування з поліціянтами, оскільки мені були заборонені будь-які хвилювання. За ці дні, які я провела в його піклуванні й турботі, я усвідомила - що він – саме той чоловік, з яким я хочу зустріти старість.

          Тревора взяли під варту, і скоріше за все, він залишиться там надовго. Дженкінс сказав, що йому світить як мінімум п’ять років тюремного ув’язнення. Коли я почула це, то полегшено зітхнула.

          - Міс Паркер, проходьте, будь ласка. – Голос медсестри висмикнув мене з роздумів. Молода жінка стояла, відчинивши двері й очікувала на мене.

          Я підвелась і зайшла в кабінет.

          - Вітаю, Еллісон!

          Марта Батлер мило всміхнулась і рукою запросила мене присісти. Вона сиділа за робочим столом, на якому крім ноутбука, стояла настільна лампа і щоденник-планер. Посеред столу лежала тека білого кольору.

          Марта була на декілька років старша від мене і вже не перший рік обіймала посаду лікаря. Мені подобалась вона, як людина і як професіонал своєї справи. Жінка мала довге, чорне волосся, яке вона завжди збирала в акуратний «кінський» хвіст. Її чорні, злегка розкосі очі, потопали в густих віях, а на губах красувалась помада незмінного червоного кольору. Вона завжди була одягнена в класичні брючні костюми, які прикривав її білий лікарський халат.

          - Доброго дня, докторе Батлер! – привіталася я у відповідь і зайняла одне з крісел, що стояли навпроти її столу. – Можу я поцікавитись, чим викликаний такий терміновий візит до Вас?

          - Я отримала результати Ваших аналізів, які брали у Вас тиждень тому. – Вона витягнула з теки мою карточку пацієнта і переглянула бланк, який був прикріплений зверху.

          - І що з ними не так? – стривожено запитала я.

          - Не варто хвилюватися, дорогенька, – вона всміхнулася. - Мені потрібно зробити Вам ультразвукову діагностику, щоб отримати остаточне підтвердження моїх підозр.

          Доктор Батлер підвелася і попрямувала за ширму. Я спостерігала за нею, як кролик за удавом, все ще не розуміючи, про що йде мова.

          - Міс Паркер, - вона обернулася до мене. – Прошу, роздягайтесь і лягайте на канапу.

          Я пройшла до вішака і зняла верхній одяг. Знаходячись в деякому замішанні, я не розуміла в чому причини стривоженості лікарки.