Глава 25

Глава 25

          Повернення додому було радісним і бентежним. Я почувалася щасливою. Окрилена новиною про те, що у Вілсона нарешті врегулюється і покращиться стан здоров’я. Я була невимовно вдячна Роберту за цю можливість для мого сина. Ці дні, що ми провели з ним разом, були для мене самими чудовими за останні роки.  Я звикла до Роберта, до нашої спільної ранішньої кави, до сумісних прогулянок, лагідного поцілунку і теплих обіймів перед сном, звикла весь час бути з ним.

          І ось тепер, мені не хотілося, щоб наше перебування разом припинилося. Вілсон і Роберт знайшли спільну мову і чудово ладнали між собою і, здається, теж звикли одне до одного. Останні дні перед від’їздом Віллі навіть засинав поруч з Робертом, що було для мене неабиякою несподіванкою.

          Рідне місто зустріло нас доволі прохолодно. І хоч наш приїзд припав на перші числа місяця, нічні похолодання листопада були істотно відчутні й вдень. Єдине, що мене радувало – це відсутність дощів. Та ніяка непогода не могла зіпсувати моєї радості. Ніщо не могло її затьмарити!

           Через декілька днів після нашого приїзду я вирішила навістити Сюзі.

          - Давненько ми отак не сиділи з тобою, правда, сестричко? – запитала я, усміхаючись.

          - Чомусь все ніяк не виходило, – сумно погодилась Сюзанна і скорчила кумедну гримасу: – Доросле життя таке нудне.

          - Та не кажи, – промовила я і ми розсміялись. – Добре, що хоч телефоном говоримо щодня.

          Вілсон бавився зі своїми двоюрідними братами в сусідній кімнаті й ми з Сюзі мали змогу спокійно провести сьогоднішній вечір за душевними розмовами. На кухонному столі стояла пляшка червоного вина, яку я принесла із собою. Я взяла ножа і прийнялась нарізати фрукти й сир, щоб не пити алкоголь на голодний шлунок. На небо насувалися сутінки й зовсім скоро вечір вкриє місто своєю темною ковдрою.

          Сюзі дістала з холодильника декілька баночок йогурту і запитала:

          - То тепер Віллі не їсть магазинний йогурт?

          - Так. Тільки домашній. Я вже придивилась для цих цілей мультиварку. Збираюсь її придбати  в кінці тижня.

          - Чудово! Це дуже зручна штука, – сказала сестра і потягнулася до смітника, щоб викинути йогурт.

          - Е, ти чого?! – голосно вигукнула я. Сюзі завмерла і здивовано подивилась на мене. – Навіщо викидати йогурт? Не їсть Вілсон - я з’їм.

          - В цих йогуртах сьогодні закінчується термін придатності, – сміючись, відповіла Сюзанна.

          - Давай сюди! – я схопила баночки й поставила на стіл. – Вони ж не зіпсуті, так? Тож можна їсти. Що я і зроблю.

          - Еллі, ти мені нагадуєш безхатька! – розреготалась вголос Сюзанна. – Може, краще не треба?

          - Не хвилюйся, сестричко! Алкоголь продезінфікує, – підморгнула я і наповнила вином наші  келихи.

          - Ну, розповідай! – В голосі Сюзі було чутно нотки нетерпіння. – Що у вас з Робертом? Ти вже не сумніваєшся стосовно нього?

          - Це вже в минулому. Він домігся свого, – всміхнувшись, промовила я. – Я закохалася в нього.

          - Хіба ж це погано? – Сюзана взяла келих і відсалютувала мені. – За вас, за ваше кохання!

          - Дякую, моя люба! –  Я теж підняла бокал і наші келихи задзвеніли в повітрі. – Я почуваюся, наче закоханий підліток. Емоції переповнюють, я просто шаленію від Роберта!

          - Я щиро радію за тебе! – Сюзана зробила декілька ковтків вина і сказала: - До речі, про шалених. Мама розповіла мені про твій конфлікт з Тревором. Він ще й досі тобі надокучає?

          - Дякувати Богу, вже ні! Якби й хотів, то це йому не вдасться. Ти ж знаєш, що в мене новий номер. – Я відпила вина і поставила бокал на стіл. - Та й за цей тиждень, що ми вдома, він не показувався. Принаймні, я його не бачила.

          - Певно, подіяло те, що Роберт начистив йому пику. – Сюзі взяла шматочок голландського сиру і поклала до рота. – З ним тобі нічого боятися.

          Вона мала рацію. Поруч з Робертом я почувала себе як за мармуровою стіною. Він оберігав, піклувався і дбав про мене.

          Це найдорожче у світі відчуття – коли ти почуваєш себе в безпеці поруч з коханим чоловіком. Тебе не лякає завтрашній день, ти впевнена, і знаєш, що б не трапилось – ти знайдеш підтримку. Людина, яка кохає, не дасть тобі впасти, не буде стояти осторонь і бездіяльно спостерігати за твоєю поразкою. Вона просто не допустить, щоб так сталося. Люблячий чоловік вислухає все, що тебе турбує, розрадить, приголубить, дасть пораду. І для нього це не будуть дріб’язкові проблеми й дурниці. Адже ти його жінка, і все, що тебе непокоїть і пригнічує, все що млоїть зсередини, все має істотне значення. І якщо твоїх очей торкнеться сум, а ти намагатимешся приховати його за легковажною посмішкою, він одразу помітить це. Тому що кохана людина бачить серцем і відчуває тебе душею.