Глава 24

Глава 24

          Пізніше ми сиділи на дивані в готельних халатах, з келихами шампанського в руках. Малюк спав і тихо посапував в ліжку. Це було так по-домашньому, наче ми були однією сім’єю. В цю мить я почувала себе щасливою і радісна усмішка торкнулася моїх вуст.

          - В нас завтра запланована зустріч з професором, – сказав Роберт, погладжуючи мене кінчиками пальців по шиї.

          - О котрій годині? – запитала я, заплющивши очі від його ніжності. Я розслаблено відкинула голову на спинку дивана.

          - На десяту ранку. Еллі, думаю, тобі пора вже відпочити.

          - Ти маєш рацію. Ще трішки – і я відключуся прямо тут. – Я підвелася з дивану і звернулася до Роберта: - Ідеш спати?

          - Я ще трішки попрацюю, – відповів він і вказав в бік ноутбуку. – Є деякі питання стосовно інтернет-магазину.

          - Гаразд. Не засиджуйся довго, – мовила я і схилилась до нього, щоб поцілувати. – Добраніч, Роберте.

          - Приємних снів, мила.

          - О, до речі, – я обернулася на півдорозі до ліжка. – Якщо вже будеш за комп’ютером, видали мій профіль з сайту «Зтобою». Він мені вже не потрібний. Я знайшла, те що шукала.

          - Приємно чути, – Роберт лагідно всміхнувся. – В такому разі, я зроблю так само.

         Я послала йому повітряний поцілунок і шмигнула під ковдру. Постіль огорнула мене своєю м’якістю, розслабляючи стомлене тіло. Я заплющила очі й тієї ж миті сон здолав мою свідомість.

          Зранку ми прокинулися пізно і в жахливій метушні збиралися на зустріч з Йоганом Брікке. Поспіхом випита кава не принесла жодного задоволення. Поснідати встиг лишень Віллі, хоча я й не була дуже голодна, але аромати свіжоспеченого хліба та копчених німецьких ковбасок змушували ковтати слину. Таксі привезло нас рівно в десятій, тож ми прибули практично вчасно. Знаючи німецьку пунктуальність, я хвилювалася, чи не розсердиться професор на наше невеличке запізнення.

          Роберт легенько постукав у двері кабінету і звідти долинув голос, який запрошував нас всередину. Професор виявився дуже приємним чоловіком, з сивим, майже білосніжним волоссям, акуратною стрижкою та окулярами на переніссі. На вигляд йому було років під шістдесят, він мав худорляву статуру та невисокий зріст.

          - Вітаю, Йогане! – привітно посміхнувся Роберт та підійшов до чоловіка. Вони дружньо обійнялись і посміхалися одне одному, як старі знайомі. – Радий знову вас бачити!

          - Взаємно, друже! – відповів той, і поплескав Роберта по плечу. По їхньому привітанню я зрозуміла, що вони в достатньо хороших стосунках. Він перевів погляд на мене і все так само щиро усміхаючись, звернувся до мене:

          - Доброго дня, міс Паркер!         

          - Доброго дня, пане професоре! – привіталася я. – Можна просто Еллісон.

          - В такому разі, і ви звертайтесь до мене Йоган. Мені буде дуже приємно, – він м’яко потиснув мені руку. Будь ласка, присідайте.

          - Дякую. – Я вмостилась на шкіряний двомісний диванчик, який стояв з лівого боку кабінету. - Гаразд, Йогане. Приємно з вами познайомитись.

          - Навзаєм. – Він весело підморгнув мені й звернувся до Роберта: - Що ж, тепер давайте до справи.

          Вони розмовляли німецькою і я дивувалася, наскільки вільно нею володіє Роберт. І хоча я ні слова не розуміла, з того, про що вони говорять, я знала, про що йде мова. Роберт передав професору теку з аналізами ВІлсона і той взявся зосереджено переглядати їхні результати. Йоган уважно вивчав кожний листок і невдовзі він знову розпочав бесіду з Робертом.

          Кабінет професора був світлим і просторим. Великі панорамні вікна сягали підлоги, яка була встелена чорним однотонним килимовим покриттям. Офісні меблі були виготовлені в сучасному стриманому стилі, красивого графітового кольору. Все в тутешній обстановці нагадувало про педантичний німецький характер: нічого зайвого на столі, поличках в шафі й в кімнаті в цілому. Все було акуратно складено і викладено, як мені здалося, майже під лінійку. Чорні шкіряні крісла і диван, на якому ми сиділи з Вілсоном, мали стриманий дизайн без жодної зайвої деталі. Хромовані світильники та вечірня лампа на робочому столі ідеально пасували до загального вигляду кабінету. Лишень три маленькі рослинки в невеличких білих керамічних горщиках своїми тоненькими зеленими листочками освіжали цей холодний інтер’єр. На протилежній стіні від мене, в акуратних рамочках, висіли відзнаки та нагороди професора.

          Вілсон сидів поруч зі мною і розглядав малюнки в дитячій книжечці, яку я прихопила із собою.