Глава 22

Глава 22

          Ми сиділи з Робертом в затишному кафе в центральній частині міста. Останнім часом це було самим популярним місцем, куди намагалися потрапити всі без винятку. Воно нещодавно відкрилось і відвідувачів був повний зал. Вся обстановка була в стилі вісімдесятих років – меблі, світильники, декорації. Яскраві кольори інтер’єру, відблиски диско шару і музика тих років сприяла хорошому настрою. З динаміків лунали безсмертні хіти «Абби» і «Боні Ем», які підбадьорювали та додавали драйву всім, хто знаходився на танцювальному майданчику. І справді, коли ми приїхали сюди, я була не в гуморі. Адже моя перепалка з Тревором не пройшла безслідно. Але тут, поруч з Робертом, мій настрій змінився в кращу сторону.

          - Еллісон, ти нічого не їси. – Роберт взяв мене за руку і поглянув в очі. – Поділишся, що тебе мучить?

          - Ой, за ці дні стільки всього трапилось. – Я важко зітхнула і взяла келих з вином, щоб зробити ковток. – Та й трохи втомилася.

          - Ти пречудово справляєшся з роботою! – вигукнув він. – Я ж казав, що ти впораєшся! – З цими словами він нахилився і ніжно поцілував мене.

          - На якій ще роботі мене буде цілувати начальник? – мовила я і розсміялася.

          - Я в захваті від тебе, кохана! Поки я був у відрядженні ти залучила стільки нових клієнтів!

          - До речі, про відрядження… Ти розкажеш мені де ти був?

          - Так. Це якраз те, про що я хотів з тобою поговорити. Розповісти, причину свого термінового від’їзду.

          - Я уважно слухаю, – промовила я і усміхнулась. Мене розпирала цікавість і здалося, що я перетворилась на самі вуха.

          - Після нашого вікенду і твоєї розповіді про здоров’я Вілсона, я зв’язався зі знайомим професором, Йоганом Брікке. На даний час він читає лекції в медичному університеті в Німеччині. А також практикує в приватній клініці й має досить істотний досвід роботи в медицині. Він несподівано назначив мені зустріч в Берліні. Я не очікував на швидку відповідь від нього. Тож мені довелося терміново їхати туди, щоб зустрітись і все обговорити більш детально. Йоган погодився обстежити Вілсона і в разі потреби, прийняти нас в клініку.

          З кожним його словом мої брови лізли від здивування на лоба. Він говорив, а я не могла повірити власним вухам.

          - Роберт… Я не маю слів…

          Мені перехопило дихання від почутого. Серце вибивало таку чечітку, що здавалося його гучні удари чути на всю околицю. Я взяла бокал з вином і одним махом осушила його.

          - Мені важко підібрати слова, щоби висловити всю свою вдячність. – Я зробила глибокий вдих, тому що мій голос почав дрижати. Клубок в горлі не давав мені нормально говорити і я відчувала, що ще трошки – і я розплачусь. – Ти не уявляєш, що це значить для мене.

          - Я здогадуюсь…  - Він підсунувся ближче до мене й обійняв. - Еллі, мила, ти не байдужа мені, і Вілсон також. Я хочу, щоб він був здоровим. І я допоможу йому в цьому.

          Відчуваючи, як мої очі наповнились слізьми, я вткнулася чолом в його плече. Роберт лагідно гладив моє волосся, чекаючи допоки я опаную свої емоції.

          Це було для мене шоком! Неочікуваною несподіванкою, про яку я навіть не мріяла. Хіба я могла сподіватися на таке? Мені жодного разу не приходила така думка, щоб попросити Роберта допомогти мені з лікуванням Вілсона. А тут він сам займеться лікуванням моєї дитини! В цю мить я дякувала Всевишньому, що зустріла цього чоловіка і покохала його.

          Ми повернулись з кафе пізно ввечері. Роберт під’їхав під мій під’їзд і заглушив двигун. Він взяв мою руку і підніс до своїх губ, ніжно торкнувшись ними моєї долоні. І хоч це був простий лагідний поцілунок, але від цього по спині пробігли мурашки.

          - В мене виникла одна ідея, – грайливо промовив він. Його блакитні очі хитро дивилися на мене, а вуст торкнулася легенька усмішка. Я вже знала, що вона означає.

          - Черговий сюрприз, Блекстоун? – розсміялася я.

          - Вгадала, Паркер, – підморгнувши, мовив Роберт.

          - Цікаво, цікаво. Що ж саме ти придумав?

          -  Хочу відвідати з тобою одне місце. Так що на неділю домовляйся з мамою, ти проведеш її зі мною.

           - Ого! Звучить багатообіцяльно!

          - Я впевнений, тобі сподобається. – Він нахилився до мене і поцілував. Так пристрасно і гаряче, що якби ми були десь в приміщенні, події почали б розвиватися зі швидкістю світла.