Глава 21

Глава 21

          Я відкрила очі. На вулиці вже був ранок, але в кімнаті стояла напівтемрява і крізь зачинені штори світло не проникало всередину. Цікаво, котра зараз година?

          Роберта не виявилося поруч. Я потягнулася до тумбочки за мобільним. Годинник на екрані показував п'ятнадцять хвилин на дев'яту. Два вхідні повідомлення. Одне було від Роберта. Мої губи розпливлися в широкій усмішці.

          Сьогоднішній ранок автоматично став чудовим! Листи Роберта радують, і одночасно, надають мені енергії на цілий день.

          від: Роберт Блекстоун, 6:05 20 вересня

          «Доброго ранку, Еллі! Знаю, що у тебе багато питань до мене. І я готовий на них всіх відповісти. Гарного дня, крихітко!

P.S. Ти навіть уві сні чарівна!»

Як же приємно читати вранці милі смс-ки від Роберта!

          Так, я маю декілька питань, на які я хочу знати відповіді. Але і розмова, яка чекає на мене, насторожує. Мені кортіло дізнатися, про що він хоче поговорити? Вчора Роберт цілий день був недоступний і не виходив на зв'язок. І, швидше за все, причина була досить серйозна.

          Цікаво, о котрій години він пішов? Я настільки міцно спала, що не почула цього. Я відкинулась на подушку і заплющила очі від задоволення. Поруч з Робертом я спала, як немовля. Від моїх вчорашніх переживань не залишилось і сліду. І чи знає мама, що Роберт провів цю ніч в моїй спальні?

          Малюк прокинувся, і моя увага перемикнулася на нього. Я радісно усміхнулася йому і взявши Вілсона на руки, попрямувала на кухню готувати сніданок. А ще я страшенно хотіла кави.

          - Доброго ранку, мам! – я була трохи здивована, побачивши її тут. Вона стояла біля плити й куховарила.

          - Доброго ранку, мила! - Мама поцілувала мене, а потім Вілсона. – Кави?

          - Як смачно пахне! – Я посадила Віллі в його годувальний стілець. - Так, із задоволенням. І не відмовлюся від тієї смакоти, що ти готуєш.

          Мама всміхнулася і налила мені ароматного напою. Я зробила ковток і заплющила очі від насолоди. Мене мучило питання, чи чула мама, що Роберт був тут?

          - Як спалось? - Я намагалася, поводитися як зазвичай і не видати своєї цікавості.

          - Дуже добре! - Мама надпила ковток кави й поставила чашку на стіл. - Як немовля! Я вчора була сильно втомленою. Ми з місіс Гарлі ходили на пішу прогулянку. Уяви тільки - три години без відпочинку!

          - Дивовижно! Ти даси фору будь-кому. Навіть, молодим і жвавим.

          - Ой, Еллі! Скажеш таке! - Мама засміялася. Але я помітила, що їй було приємно чути такі слова.

          - Я не чула, коли ти повернулася.

          - Ти саме укладала Вілсона спати, коли я прийшла. В кімнаті було темно, і тому я не заглядала до вас.

          - Я заснула разом з Віллі. - Я вирішила не вдаватися в подробиці моїх вчорашніх переживань, тому сказала перше, що спало на думку. Тим більше, що між мною і Робертом все вже прояснилося.

          - Як у вас справи з Робертом? - Мама усміхнулася. - Ти сьогодні просто сяєш.

          Ось він - цей момент зізнання.

          - Все чудово! - Трохи помовчавши, я додала. - Цієї ночі Роберт був тут.

          - Оце так! - ахнула мама. - А я все проспала і пропустила найцікавіше.

          Я усміхнулася і подивилася на маму. Вона теж посміхалася, але щось було в її усмішці.

          - Що? - мене хвилював її погляд. - Чому ти так загадково всміхаєшся?

          - Еллі, мила, я просто рада за тебе. Ти така щаслива! І я радію за тебе.

          Мама встала з-за столу й обняла мене. Це було так мило й зворушливо, що в мене навернулися сльози.

          - Я думаю, мені пора з'їжджати від тебе. - Мама подивилася мені в очі. - І не думай заперечувати. Ти прекрасно справляєшся з малюком. Та й Роберт вільно буде себе тут почувати. Не хочу вам заважати.

          - Мам... - Я хотіла щось заперечити, але зрозуміла, що це марно.

          - Я в будь-яку хвилину прийду, якщо буде треба. Погуляю з Вілсоном, проведу з ним час, залишуся на ніч. – Вона грайливо всміхнулася. - Я все розумію, у вас з Робертом зараз цукерно-букетний період.

          Ми розсміялися. Я міцно обняла маму і поцілувала в щоку.

          - Спасибі, мам. Ти найкраща!

          - Знаю, знаю. Навіть не буду сперечатися, - сказала мама і ми знову розсміялися. - До речі, не в однієї тебе є залицяльник.

          - Невже? - здивовано запитала я. - І хто він?

          - Один досить привабливий чоловік на ім’я Говард Лукас, - кокетливо сказала мама.

          - Ах, ось чого ти так зашарілася, коли я спитала чи не твій залицяльник залишив кошик з квітами у нас під дверима! – я усміхнулась, побачивши, як мама зашарілася.