Глава 20

Глава 20

          Не знаю, скільки я отак сиділа, заціпенівши. Зі ступору мене вивів Вілсон. Він розплакався - його іграшка випала з коляски. Телефон все ще був у мене в руках. На екрані годинник показував пів на восьму. Мені потрібно заспокоїтися і взяти себе в руки. Я підійшла до фонтану і вмилася холодною водою. Вона допомогла мені опанувати свої емоції.

          Вийнявши з сумочки серветки, я витерла обличчя. Добре, що я нафарбувала очі водостійкою тушшю і зараз не виглядаю схожою на панду.

          Хочу додому. Хочу усамітнитися. Хочу спокою.

          Коли я повернулася, мами вдома не було. Це добре. Мої очі були червоні від сліз і зараз я мала не найкращий вигляд.  Якби вона побачила мене в такому стані, почала б закидати питаннями. Я не в гуморі розповідати їй подробиці й зайві питання мені ні до чого.

          Цей вечір пройшов в мене на автоматі. Без думок і роздумів. Я була схожа на робота. Погодувала, помила і поклала спати Вілсона.

          Дзвінків від Роберта більше не було. Заради цікавості я зайшла на сайт «Зтобою». Кілька заявок для дружби, які я одразу відхилила. Повідомлення від Роберта не було. Як і його на сайті. Годинник на ноутбуці показував п'ятнадцять хвилин на одинадцяту.

          Я сиділа на дивані, підібгавши ноги до себе і притуливши голову до колін. Мене мучив душевний біль, який лещатами стискав груди. Давно мені не було так погано, як зараз!

          Тільки тепер я змогла дати волю почуттям і розплакалася ридма. Я ревіла, і ніяк не могла зупинитися. Ох, як же так? Чому я знову мушу страждати? Коли вже стосунки з чоловіками будуть приносити мені щастя, а не біль? Я картала себе за те, що розповіла Роберту про Тревора. Саме через мою зустріч з моїм колишнім Роберт хоче порвати стосунки зі мною.

          Стоп, Еллісон. А чому ти вирішила, що Роберт хоче з тобою розлучитися?

          Я шмигнула носом. А як ще інакше розуміти його слова? Телефоном голос Роберта лунав жорстоко і твердо. Без емоцій. Сухо вимовлені фрази.

          Вібродзвінок мобільного відволік мене від кепських думок. Дзвонив Роберт. Але я не раділа йому, як це було вдень. Навпаки, він ще більше засмутив мене.

          - Слухаю, – ледь чутно, тихим голосом промовила я і шмигнула носом.

          - Привіт, Еллі! Я біля твого під'їзду.

          - Привіт. - Я говорила абсолютно спокійно і без емоцій. І знову шмигнула носом. – Я рада за тебе.

          - Еллі, що трапилося? – стурбовано спитався Роберт.

          Я не змогла сказати ні слова. Просто мовчала.

          - Еллісон, не мовчи! – Його голос прозвучав на тон вище, ніж завжди. - Я зараз піднімуся! – рішуче промовив Роберт і натиснув кнопку відбою.

          Наша розмова закінчилась, а я все так само сиділа на дивані, з телефоном в руках.

          За декілька хвилин почувся неголосний стукіт у двері. Я поспіхом витерла сльози й попленталася в коридор, щоб відкрити вхідні двері. Серце шалено закалатало, як тільки я побачила його.

          Побачивши мене, Роберт округлив очі від здивування.

          - Мила, ти плакала? Господи, що сталося? - Роберт обійняв мене і лагідне тепло розлилося всередині мене. Моя внутрішня богиня задоволено усміхнулася, наче вона була впевнена, що так і буде, що мої підозри були марні.

          Ми мовчки пройшли в кухню. Він притиснув мене до себе і хмара ніжності огорнула мене. Я готова була провести цілу вічність в його обіймах.

          - Еллісон, не мовчи, розповідай! – наполегливо промовив Роберт.

          - Після твого дзвінка я подумала, що ти хочеш порвати зі мною. - Мій голос тремтів. - Ти не виходив на зв'язок цілий день. І я не могла до тебе додзвонитися.

          - О, Еллі, крихітко! Все зовсім не так! - Роберт взяв моє обличчя в руки. - Подивися на мене, Еллісон.

          Я підняла очі і зустрілася з ним поглядом. Його очі горіли теплом, ніжністю. Такі гарні, такі блакитні. Такі ... рідні!

          - Я ні за що на світі не стану причиною твоїх сліз. Хіба що, сліз радості. Вибач, що змусив тебе хвилюватися і пережити всі ці почуття.

          - Я гадала, що ти вирішив зникнути з мого життя, щоб не ставити мене перед вибором між тобою і Тревором.

          - Навіть, якби ти обрала його, я б просто так не здався. Кохана, ти неймовірна жінка за яку варто боротись!

          Роберт з усією ласкою і ніжністю поцілував мої губи.

          Як же він чудово цілується!

          Я обійняла його, і ми злилися в поцілунку. Поцілунку, який надав мені сил і наділив впевненістю у своїх почуттях.  Мою внутрішню богиню було не впізнати – вона сяяла від щастя і кружляла в радісному танці.

          - Господи, Еллісон, я шалено скучив за тобою! - Роберт цілував мене в шию, повільно пробираючись до плеча. Його поцілунки були пристрасними, а подих таким гарячим, що я не могла вже стримувати своє бажання.