Глава 26 Ось і кінець!

Даринка дізналась про свою хворобу, коли Тетянці було близько шіснадцяти років. В неї виявили рак. рак грудей вже на останній, четвертій стадії.  Через два місяці мав вже бути випускний, випускний її доньки Тетянки. Вона розуміла, що це, мабуть буде останнім торжеством, на яке вона втрапить. Даринка не хотіла робити жодних хіміотерапій, вона розуміла, що її вже не врятувати. Вона, як лікар, як ніхто інший це розуміла. Їй було боляче дуже боляче від того, що знань, які здобула вона, і які здобув колись її чоловік в медицині не змогли нічим допомогти. Не змогли допомогти їй справитись, справитись з наближаючою смертю. Це було дуже страшно. Страшно розуміти, що єдине, що їй так мало виділили часу для своєї родини. Що вона так мало з ним була! Так, вона вже була далеко не дівчинка, але помирати їй ніяк не хотілось. Вона так хотіл дожити хоча би до п'ятдесяти п'яти. Але рак не залишає жодних шансів. Її чоловік дізнався про все першим, він благав її, благав її боротись за життя, але вона не хотіла, вона не хотіла гратись зі смертю, вона все прекрасно розуміла, вона розуміла, щок рак четвердою стадіїї- це вже одна нога в могилі, вона хотіла просто прожити. Просто радісно прожити останні місяці, які їй надав Бог, і робити все необхідне, щоб зберегти психічне здоров'я її дочки. Вона не хотіла їй нічого говорити. Не хотіла і не могла. Їй було занадто боляче бачити її в сльозах і поганому настрої, вона хотіла просто проводити з нею якнайбільше часу. 

Даринка розповіла Анжеліці про страшний діагноз, та їй могла запропонувати будь-якого, найкращого лікаря, де завгодно. Анжеліка благала її хоч щось зробити, хоч щось, щоб продовжити своє життя хоча би на декілька місяців. Але спроби вмовити були марними. Вона просто розуміла, що всі ці процедури спотворять її, будуть продовжувати те, що вже немає ніякого сенсу на продовження.

І тоді вони скористались таємною зброєю. Марк розповів все Тетянці і вмовив її поговорити з матір'ю, щоб вона продовжувала боротьбу за життя. Не можна жодними словами передати, як важко дитині в такому юному віці розуміти, що в скорому часі вона залишиться без матері. Що її мама не побачить, як вона буде вчитись в університеті, виходити заміж, випускатись з університету і народжувати дітей. Як важко розуміти, що та , хто подарувала тобі життя на цьому світі, скоро його врешті-решт покине.

В Тетянки була жахлива істерика, в неї був, ніби опинилась в жахливій реальності, яка її просто вбивала, вбивала з середини. Коли додому з лікарні прийшла мама, вона почала кричати і плакати,вона не вірила, що бачить її останні місяці і скоро втратить, вона кинулась до неї на коліна і почала плакати, гірко плакати:

- Мамо, я тебе благаю, ви з татом все, що в мене є! Пройди будь-ласка, хоч якийсь курс лікування, я не зможу без тебе жити! Я просто не зможу!

Даринка була в шоці, вона присіла до свої дитини і почала разом з нею гірко плакати. Вона готова була на все, тільки, щоб її дитина не страждала, вона дуже була розлючена, що чоловік розповів все доньці, але вона в одночас розуміла, що вона вчинила би так само! 

- Мамо, я готова не йти на випускний, жити в маленькій однокімнатній квартирі, не вчитись, тільки, щоб ти була жива! Тільки, щоб ти жила!

- Дитино, я так хочу побачити тебе у випускному платті, я так хочу, щоб ти не страждала із-за смерті, як в свій час страждала я!  Я так хочу, щоб ти навчилась, навчилась бороти з найстрашнішим ворогом свого життя - смертю. Щоб ти була достойніше за мене! Щоб втрата мене е зробила тебе слабкою, не зломила тебе! Щоб ти зустріла своє кохання раніше, а не простраждала всю свою молодість, і щоб ти провела зі своєю дитиною більше часу, ніж його провела я!

Марк слухав, просто слухав цю розмову і плакав гірко плакав. Він втрачав, втрачав своє щастя, втрачав єдине створіння на Землі, яке його врятувало, врятувало від байдужості, врятувало від гибелі його спустешною душі, подарувало йому НАЗАВЖДИ найкращого співрозмовника і найулюбленішу доньку на світі. Він так хотів, так хотів бути на її місці, так хотів, щоб вона не відчувала нічого те, що вона відчувала. Він так хотів, щоб вона жила. Ще багато років жила!

Він так боявся її втратити, що був готовий померти разом і з нею, єдине, що його тримало на цьому світі це була його неповнолітня донька. В якої життя тільки починалось. І вона заслуговувала, заслуговувала тільки на щастя. Він себе корив, корив за те, що не зустрів Даринку раніше, за те, що втратив стільки часу, стільки часу, проводячи його без неї. 

Даринка погодилась на процедури. Вона мужньо витерпіла все. Вона була готова боротися зі всіма лихами, тільки б її донька не страждала і була сильною. Аби її донька не брала з неї приклад слабкості!

Почались страшні муки. Метастази. Скільки страшного болю несе в собі це жахливе слово. Даринка ночами кричала від жахливого болю, вона стала не схожою на себе. Все її волосся на голові її залишило.  Тетянка дійсно не хотіла йти на свій випускний, але Даринка її заставила, заставила з батьком найкраще , найкрасивіше у світі вечірнє плаття, і бути найкрасивішою.

Даринка ледь-ледь вже боролася зі своєю хворобою. Але вона мала, просто мала бути присутньою на визначному святі її доньки! Даринка пересувалась вже на інвалідному кріслі, вона не могла ходити.

Почався святковий концерт. Вона все зроміла, все зрозуміла в ту саму хвилину, коли побачила її гарне,але дуже нещасне і стурбоване маля на сцені. Вона в ту саму хвилину зрозуміла, що все її щастя в цьому маленькому тілі. Що саме завдяки їй, завдяки своїй Тетяні вона пізнала, що таке справжнє щастя. Що вона навіть не жила до її появи, що вона просто існувала. Вона зрозуміла, що не величезний бізнес, не кілька освіт, не мандрівки не зробили її навіть на одну соту щасливо. Наскільки це зробила вона - її дитина!Вона зрозуміла в цю хвилину, що в казках, які розповідаються маленьким діточкам все неправильно, що головне щастя, яке досягнули Попелюшка, Білосніжка і всі останні були не в тому, що вони зустріли свого принца. А в тому, що вони народили їм чарівних діточок, які наповнили їх життя сенсом! Вона зрозуміла, що ніякі гроші, ніякі бізнеси, які вона так довго і нервово будувала, не прикрасять останні її життя, як споглядання за її маленькою, але вже на порозі дорослого життя, дівчинки!