Глава 24 А ви теж любите згадувати свої моменти щастя?

В Марка і Даринки народилась донечка. Чарівна донечка. Янголятко, яке несе світ у наше життя. Це найпрекрасніше відчуття - стати батьком і матір'ю. Батьком і матір'ю чарівної принцески. Вони назвали її Тетяна. Тетяночка -чарівне ім'я. Ім'я, яке дуже багато для нас значило. Це ім'я носить в собі велику мужність і боротьбу. Дарині за Марком не по чутках були знайомі ці слова.

Спогади Даринки:

Мені здається, що дівчина стає жінкою самі під час пологів, а не як прийнято вважати, після першого сексу. Мій чоловік був зі мною на пологах. Це була просто неоцінена підтримка. Мені здається, що має вийти закон, щоб жінки народжували виключно з батьками дитини. Тоді б , можливо менша частина чоловіків покидала б матерей своїх дітей, і забували допомагати їм. Перейми в мене почались о десятій годині ночі. Перша моя думка була піти помити голову. Я дуже хотіла, щоб дитинка побачила мене гарною. Ми з чоловіком не знали стать дитинки. Всі УЗД, ми просили лікарів не казати, кого ми чекаємо – хлопчика чи дівчинку. Мені було так цікаво,на кого схожа дитинка. Я так хотіла її побачити, хотіла, щоб вона потримала мене за пальчик, щоб я відчула її тепло на шкірі! Я, коли завагітніла, ніби прокинулась від спячки, моє життя наповнилось сенсом і з’явилась людинка, заради якої я була готова на все! Народження дитини стимулює до самовдосконалення, ти не маєш ані шансу на помилку. Ти маєш нести її в світ тільки щастя і добра. Коли ми приїхали в лікарню, на тридцять хвилин мене розлучили з чоловіком. Це були найтяжчі тридцять хвилин у моєму житті! Поки перевіряли, чи дійсно почався пологовий процес, робили все необхідне, він чекав мене за дверима. Я не уявляю, якщо б увесь час пологів нас розділяли двері, це, якось нечесно, обмежувати батька дитини в часі,проведеним з ним від його народження. Це якось нечесно, що жінка має терпіти весь цей жах насамоті, без єдиної рідної людини поруч. Перейми тривали десять годин, кожні пів години для мене тягнулись, як день. Мій чоловік мене підтримував і допомагав справлятись з жахливим болем. Він так перехвилювався, що коли сунув до мене обігрівач, бо в палаті було надто холодно, розбив його. В мене все ніяк не відкривалась матка на достатню ширину для виходу дитини. Я почала втрачати свідомість,коли зайшла лікар і сказала,що можна вже починати народжувати. Вони поставили мені вже,напевно, мільйонну крапельницю і повели мене на стіл народжувати. Самі пологи тривали приблизно шість хвилин. Я вже не витримувала того болю, тому я зібрала в кулак всі сили, які в мене залишилась і допомогла дитині вийти якнайшвидше. Ніколи не забуду той момент, коли ,НАРЕШТІ!, я побачила своє маленьке диво . Це була дівчинка! Дівчинка, я так її чекала! З першого погляду я зрозуміла, що це Тетяна! Марчук Тетяна Марківна! Моя чарівна і найкраща принцеса.

Спогади Марка:

Я був присутній на пологах. Це морально дуже важко. Мені було дуже шкода моєї дружини, яка мучилася під час пологів. Я привіз її одразу, як між переймами почалась перерва тридцять хвилин. Ми дуже переживали, що сидячі вдома, ми можемо якось нашкодити дитині. Це була перша дитина і в мене і моєї дружини. Наші перші пологи. Спільні пологи. Коли дійсно лікар підтвердив, що ми народжуємо, я був на сьомому небі від щастя. Нарешті малюк, якого ми так довго чекали познайомиться з нами, подивиться, на нас, заплаче і ми відчуємо його тепло в своїх долонях. Народження- це маленьке чудо, яке нам дарує Бог. Жінка не може зробити чоловіку кращого подарунку, ніж дитина. Їх спільна дитина. 

Я був з дружиною постійно. Я робив їй спеціальні масажи, які нам показували в школі майбутніх батьків. Для неї ці хвилини йшли вічність. Вона навіть спочатку засинала, а потім їй почало так боліти,що вона почала сильно кричати і просити, хоч якогось уколу для послаблення болю. Мене колотило зсередини. Мені було досить морально важко, що вона має терпіти цей нестерпний біль, а я не можу взяти хоч частину на себе. Але ж вона в мене сильна. Вона впорається.

Пройшло вже багато годин. Нам вже лікар почав натякати, що вона, напевно не зможе народити сама і доведеться робити кесарів розтин, адже це дуже небезпечно для неї - продовжувати. Я занадто сильно хвилювався за її життя, і за життя моєї донечки. Вона почала мене вже просити, щоб я вийшов, бо переживала за мій стан, але я не міг її залишити. Коли вже лікарі почали готувати операційну, матка відкрилась на достню кількість сантиметрів, і вже можна було починати народжувати самій. Їй зробили якусь крапельницю і перевели, на стіл, де вона мала народжувати, її почали переодягати в спеціальний одноразовий одяг. Я бачив, що в неї вже зовсім не було сил терпіти...я дуже сильно хвилювався за неї. 

Лікарі пояснювали тактику потуг , як вона має дихати, і коли їй треба починати тужитись. Їй було настільки боляче, що вона лиш два рази потужилась занадто сильно, і на наш світ з'явилось чарівне диво, наша чарівна принцеска. Наче народився ще один сенс нашого життя. Десять годин перейм і кілька хвилин, і ми - батьки!.

В дружини були серйозні розриви із-за того, що вона занадто різко тужилась, їй це могло дуже загрожувати. Вона ледь не  втрачала свідомість. Наша донечка, як тільки її витягнули одразу подала звуки життя. Її плач довів нас с дружиною до сліз. Одразу, побачивши її , ми зрозуміли, що це Тетянка. Наша Тетянка! 

Тетянку поклали до дружини на живіт і почали зашивати. Це напевне найнестерпніше. Вона мені кричала,щоб я тримав дитинку, бо вона від болю могла її сильно здавити. Це продовжувалось ще десь хвилин десять. 

Потім прийшов дитячий лікар, оглянув наше щастя , і сказав, що вона абсолютно здорова. Тетяночку зважили і поміряли. В ту секунду я зрозумів, що щастя дійсно можливо виміряти. Наше щастя важило три кілограми дев'ятсот грам!Нас попереджували ще під пологів, що наша дитинка досить велика. Але я взагалі в шоці, як моя дружина змогла народити і перетерпіти біль від нашої "величенької" Тетянки. Через дві години їх мали перевести вже в палату, а я мав їхати додому, готувати все до їхнього приїзду і новосілля нашої малишки. Мені було нестерпно їх залишати . Напевно, немає нічого гіршого ніж чекати. А ще гірше, весь цей час працювати і робити вигляд, що йде звичайне життя,коли ти вже на сьомому небі від щастя. Завдяки ним я був на сьомому небі, і нічого для мене не було перепоною. Завдяки моїм двом коханим жінкам. Завдяки Тетяні...