Глава 18

Даринка відправилась в дорогу. Тільки-но приїхавши з Києва, вона знову їхала туди заради задоволення свого щастя.

Вона була дуже натхненна тим, що вона нарешті побачить іншу країну і інші якісь звичаї.

Марк її зустрів з потягу. Це була їх друга в житті зустріч. Він був джуе щасливий, що його компаньйонка його не підставила і зважилась на цю мандрівку. Вони навіть поки не могли знайти спільної теми для розмови. Їм було дуже ніяково. Весь день Марка показував Даринці чарівні місця Києва , які вона ще жодного разу не бачила, і не підозрювала навіть про їх існування. Нарешті вони сіли в автобус на залізничному вокзалі, який їх віз в Бориспільський аеропорт. Даринка вперше в житті бачила впринципі аеропорт, стільки років вона в туристичному бізнесі, але бачила  аеропорт вперше. Марк також летів вперше, він тоді при знайомстві злукавив Дарині тільки в єдиному, що він багато, куди літав і що бачив. Віни знав, що злякає її цим. Він був таким самим трудоголіком, як вона, в якого не було ніколи часу на своє особисте життя. Єдине, чим він міг себе попестити, це були нічні посиденьки сам на сам з собою біля Дніпра. От впреше люди втрапили в таке людське місто, де ти мав якось знайи собі дорогу на свій літак. Отже, з горем пополам вони все ж таки знайшли свій паспортний контроль, вони успішно його пройшли, і мали чекати біля своєї двері на літак. 

Даринка так боялась, що він врешті-решт все таке передумає, а він так боявся, що вона так і не зайде з ним на той літак!

Всі були під напругою! Це був вирішальний момент в їх житті, який НАЗАВЖДИ змінив її.

Вони розговорились  в літаку, все повернулось до тієї ночі. Марк щиро дивився в очі своєї супутниці і не вірив, що це все правда те, що вона розповідає. Він дивився на неї і намагався побачити тридцятирічну жінку, а бачив тільки сорок плюс, вона не могла не могла ніяк до себе привернути його чоловічу увагу, але це зробила за її ї тендітна душа. 

Він говорив з нею багато-багато говорив і намагався своєїми словами , хоч якось вилікувати їй її тендітну душу. Він бачив якісь захворювання в неї, які тісно пов'язані з його спеціальністю. Але не смів в це вірити. Не смів! Бо знав, що хворий і він сам. Хворий самотністю і байдужістю до нього всіх його оточуючих людей! Він хотів просто бути коханим і почутим.

Ця поїздка дійсно в корні змінила їхнє життя, вони знайшли один одного.

Прилетівши туди, вони були наче в раю, їх огортували велетенські хвилі, і спекотне сонце жалило їх шкіру. Вони покохали один одного на третій день прибування в цій екзотичній країні. Він бачив її щиру посмішку і розумів, що все ж таки їй тільки тридцять, а може навіть і менше. Вона була з ним постійно не відходила від нього. Вона вперше зрозуміла те, що вона сама була винна в зраді Петра, адже вона сама його ніколи не кохала, а він це певною річчю відчував. Петро був тільки її спробою почати життя, після смерті Остапа, був її рятівником, но ніяк не коханням всього життя. 

Скільки ж багато в житті жінці може ввижатись, що вона кохає? Кохає, коли це все насправді тільки дяка за врятування, дяка за те, що опинився тоді в потрібний час в потрібному місті і потім приголубив її? Як легко ввести жінку в оману!? Як легко змусити її відчувати почуття, яких насправді в неї і немає?

В цей раз все було інакше! Даринка, напевно, вперше в житті відчула, що насправді є тим, всім відомим, коханням! Вона вперше зрозуміла, що саме Марк став першим , кого воно насправді покохала. Це був не той її жахливий однокласник, навіть не Остап! Остап був другом, рятувальником, тим, хто завжди підтримає і допоможе, тим, хто її кохає, ким завгодно, тільки не її коханням. Вона все більше і більше починала це розуміти. Так, їй було важко її втратити, так сенс її життя похитнувся тоді, але він не був її долею і не був тим. заради кого вона вбіжить і вогонь і в воду. Вона почала аналізувати свою поведінку тоді, коли навіть не прийшла до нього, не відчула, коли він почав хворіти. Це був знак, знак, що вони один одному просто ніхто, адже твоя друга половинка відчува все!

Їй було просто соромно. Просто соромно визнати те, що той, хто любив її без пам'яті, просто допомагав їй забути свої страшні почуття аварії і зради того, чиє місце вона так яросно захищала у школі! 

Вона просто хотіла забути того, хто її тоді збив, і гарним варіантом для цього був звичайно той, хто її сумлінно врятував. Врятував і закохався. А вона вже не могла ранити йому серця. А коли він помер, вона не могла собі зізнатись у тому, що його не любила, вона не могла собі зізнатись у тому, що зможе жити без нього далі. Вона вважала йго останнім шансом бути коханою і бажаною на цьому світі. Він був, як її брат, брат, якого вона любила, хотіла, щоб він був поруч, але тільки, як брат. Вона не мала з ним жодних фізичних відносин, бо передчуття того, що це нічим гарним не закінчиться її не покидало. Вона це тоді списувала на свої наслідки аварії. А свою душу вона зовсім не рахувала. Вона хотіли здійснити всі його мрії. Всі, всі, всі. Але це також було більш братерськими почуттями, ніж любовними. Хіба вона б вийшла за іншу людину, якщо б дійсно була любов? Так, навіть, якщо це і заради того, щоб жити , як він, але хіба б вона вийшла? Думаю, що ні! Так, вона дійсно була хвора, так вона дійсно тужила за Остапом і не хотіла пережити його смерті. Але виживши він тоді, вона б все одно ніколи не побудувала з ним сім'ю. Ніколи! Між ними завжди б щось стояло! Можливо та сама аварія, між ними б і стояла,бо вона пілкуючись з ним хотіла тільки єдине- залікувати свої рани після збиття і ігнорування її смерті на дорозі  її колишнім однокласником.