Глава 17

Моя життя в корні змінилось із зустріччю з Марком. Він перевернув всю мою свідомість. Мені було дико те, що людина може бути нещаслива тільки від того, що їй взагалі не приділяють уваги. Мене взагалі завжди тільки бісило, коли на мене звертали увагу і називали якимись образливими кличками. 

Його ніхто не помічав, ніхто і ніколи. З тих пір, як він з'їхав в свою маленьку квартирку, його батьки ні разу не подзвонили йому, і не намагались дізнатись, як там його справи. НІ РАЗУ!!! Це було так сумно. Неймовірно сумно. За двадцять сім років він не відчув любові, ВЗАГАЛІ. Всі були байдужі до його персони, всім було байдуже , чи прокинеться ця людина завтра, чи НАЗАВЖДИ покине цей грішний світ!  Він на початку намагався брехати, але потім все ж таки зізнався . Він спочатку був дійсно звичайнісінький психіатром, але потім , він захистив дисертацію, одне за іншим, власне продав свою квартирку і відкрив свою психіатрічну клініку, в якій він, власне і жив. Батьки так і не дізнались про те, що він все таки відкрив свій бізнес і його лікарня стала досить популярною в стоилиці. Всі заможні мужі і їх проблемні жінки були постійними клієнтами Марка та його підопічних лікарів, з якими він завжди особисто проводив співбесіди і спеціальні тести для того, щоб дізнати абсолютно все про особистість, яка претендує у нього працювати.

Його подопічні його надзвичайно поважали ,  поважали , але в житті зовсім не спілкувались, вони його просто-напросто боялись, боялись, як того сканера, який міг вичитати  всі їх думки і наміри.

Він розповідав це Даринці настільки емоційно, що вона б ніколи навіть не могла уявити, що він такий стриманий психотерапевт, який завжди мовчки вислуховує безліч своїх клієнітів.

Яка ж все ж таки людина багатогранна істота! Як ми можемо бути на роботі одні, вдома зовсім інші, а ще десь зовсім треті. Алея відчувала одне. Що він зараз зі мною справжній. Що він без жодних масок і без жодних психологічних прийомів. Справжньою була і я з ним. Мені давно не було так легко з людиною, я давно так не могла відкрити свою душу. 

Ми не зчулися, як вже люди почали йти на роботу, Київ зажив життям мільйонів людей, в людей почався звичайний робочий день. Тільки не у нас, ми сиділи і говорили, багато-багато говорили про все на світі. Я говорила, як я сильно втомилась, як я вже втомилась працювати для самої себе. Як важко тяжко працювати, коли тебе ніхто не чекає вдома. Я розповіла, що хотіла приїхати сюди до Києва для того, щоб забутись, відійти нарешті від моєї втоми, і можливо якось увімкнути у собі, хоч малесеньке бажання жити. Що вночі в клубі я тільки вкотре впевнилась у тому, що моє життя немає сенсу. Що оті алкоголі, навіть танці, нічого не дає мені щастя, тільки ще більший відчай. Що я, напевно, так і не змогла пережити смерті Остапа і зради згодом. Що в мені померло уміння любити і вірити. Що я повністю і безповоротньо втратила себе, можливо, і НАЗАВЖДИ!

Марк слухав цю страшенну сповіді, і розумів, що може світ втратити її НАЗАВЖДИ! Він зрозумів, що це його споріднена душа, і він просто не має, просто не має жодного права дати їй надалі гинути. 

- Я запропоную тобі маленьку авантюру! Полетиш зі мною відпочивати в будь-яку країну, яку ти обереш сама!? Я багато подорожував в самотності, мені не вистачало завжди зайвих очей, які б споглядали зі мною поруч природнє диво! І я тобі докажу, що сенс жити є! І якщо він не в чоловіках і дітях, то хоча би в подорожах нашим незвичайно гарним світом! 

- Я ж все таки на туризмі навчалась, директорка агенства, чому б і ні , треба знати, що продаєш споживачам! Я згідна!

Даринка сама не повірила в те, що погодилась, вони вирішили розлучитись, і кожен пішов до себе додому ( а хтось на роботу), вони мали зідзвонитись і все вирішити з подорожжю. Даринка була в шоці, як вона так швидко погодилась, навіть без опору. Він наче її зачарував. Щось в її серці калатало. Калатало вперше за десяток років. Це, напевно, були ті самі почуття ейфорії від спілкування, ті самі, які вона колись відчувала, коли вони вперше погуляли з Остапом після вивписки з лікарні, він її провів, і вона підіймаючись сходами наверх до своєї квартири, думала тільки про те, як з ним було добре, і як вона хоче зустрітися знов. Ось так тридцятирічна Даринка йшла до Анжеліки в нову квартирку і тільки і думала про те, як вона летить зі своїм новоспеченим другом  кудись в Азію, наприклад.

Коли вона прийшла додому, Анжеліка накинулась на неї і почала її трусити і легенько бити. Даринка намагалась заспокоїти її , і пояснити їй, чому вона саме так вчинила. Вона розповіла про страшні почуття безвиході, які оволоділи нею після походу до клубу. Вона розповіла про те, що в неї взагалі тоді зникло бажання жити!  І про її таємниче знайомство з Марком. Вона не розповіла жодних деталей, тільки сказала про те, що він їй допоміг воратись з її відчаєм.

В Марка також потепліло на душі. Він відчував себе вперше вислуханим і не байдужим до когось. Ця жінка подарувала йому маленьку надію, маленьку надію на те, що в житті не всі можуть бути самозакохані і зациклені тільки на своїй персоні. Він знайшов душу, яка так само врятувала його від думки, що його життя не несе жодного сенсу і воно нікому не потрібне!

Він бачив в ній тільки друга, тільки друга, який міг зцілити раз і НАЗАВЖДИ його душу. Він дуже боявсь, що вона його не так зрозуміє і відмовиться, передумає їхати у подорож. Що цей споріднений з'вязок просто візьме і обірветься, і все залишиться на тих самих місцях!

Це була така шалена авантюра. Прото розум відказувався вірити в те, що таке взагалі може бути. Даринка не спішила дзвонити своєму таємничому знайомому, а він не дзвонив їй, бо боявся залякати, боявся, що вона може подумати, що він якийсь збоченець і взагалі не їхатиме нікуди з ним. Вони просто додали один одного у друзі в соціальних мережах і вичікували. Вичікували першого кроку один від одного.